З 1 січня 2025 року до складу всіх виїзних бригад екстреної медичної допомоги України мають входити лише парамедики та екстрені медичні техніки. Тож зараз триває активна перепідготовка лікарів і фельдшерів з медицини невідкладних станів, аби вони набули відповідний рівень знань і компетенції щодо надання допомоги на догоспітальному етапі та отримали кваліфікацію «парамедик».
У перспективі, на думку завідувача кафедри екстреної та симуляційної медицини, професора Арсена Гудими, більшість лікарів, які нині працюють у бригадах швидкої, залучать до допомоги на ранньому госпітальному етапі, а у системі екстреної допомоги залишаться фахівці-парамедики та фельдшери, які проходитимуть відповідну спеціалізацію для порятунку людського життя. Процес перепідготовки триватиме орієнтовно до 2028 року й у системі екстреної допомоги мають залишитися лише ті, хто хоче та може там працювати. Водночас нарощується також навчання парамедиків у медичних вишах. «Таким чином держава чітко усвідомлює потребу парамедиків у системі охорони здоров’я, – наголошує Арсен Гудима. – Ця професія нарешті успішно зарекомендувала себе в Україні». Втім, шлях її впровадження та становлення в нас був доволі непростим.
На ідею надихнули сусіди-поляки
Власне, ідея підготовки парамедиків в Україні загалом і в Тернопільському національному медичному університеті ім. Івана Горбачевського зокрема вперше виникла в Арсена Гудими ще 2006 року. Під час міжнародної конференції, яку провели спільно з Українською військово-медичною академією та присвятили стандартам НАТО в організації надання допомоги на полі бою, Арсен Арсенович мав нагоду познайомитися з бригадою швидкої медичної допомоги з польського міста Бельсько-Бяла. Делегацію очолив директор місцевої станції швидкої Рішард Одживоєк. До складу бригади входили парамедики або ж ратовніки медичні, як називають їх у Польщі. «До слова, полякам варто віддали належне в тому, що вони стараються для всього знайти польські відповідники, в тому числі й для медичних термінів, таким чином максимально зберігаючи чистоту рідної мови, – зауважує Арсен Гудима. – Саме тому слово «парамедик» на території своєї країни вони переклали, як ратовнік медичний».
Історія становлення спеціальності парамедика в Польщі розпочалася зі вступом країни до Євросоюзу. Медична служба отримала завдання «підтягнути» надання екстреної допомоги у Польщі до загальноприйнятих європейських стандартів, щоб кожна людина, яка подорожуватиме Євросоюзом, могла у кожній державі отримати стандартний пакет безкоштовної екстреної медичної допомоги. Власне, саме у зв’язку з цим наші західні сусіди 1999 року започаткували підготовку парамедиків. «Тобто у Польщі це почалося 1999 року, а в Україні – аж 2018-го, коли у вересні відбувся перший набір студентів у ТНМУ та Черкаську медичну академію, які вперше в нашій країні розпочали підготовку за освітньо-професійною програмою «Парамедик». Бачите, яка між нами дистанція», – наголошує Арсен Гудима.
Та повернімося ще до досвіду Польщі. Отож у цій країні на початку 2000-их років почали готувати парамедиків уже у спеціалізованих школах: упродовж 9-10 класів учні, крім загальноосвітніх предметів, вивчали ще програму для парамедиків, і фактично закінчували 11-ий клас школи, якщо порівнювати з нашими освітніми характеристиками, молодшими бакалаврами за спеціальністю «парамедик». Схоже навчання відбувалося й у медичних коледжах. Усе це було спрямоване на те, щоб упродовж найближчих десяти років підготувати понад 20 тисяч фахівців-парамедиків. Водночас за кошти Євросоюзу поляки змогли закупити нові карети швидкої допомоги, встановити в них найсучасніше обладнання відповідно до міжнародних стандартів і для якнайбільшої користі власних громадян.
Як пригадує Арсен Гудима, команда поляків-парамедиків, з якими він познайомився на згаданій вище міжнародній конференції, була дуже відкритою, щирою й охоче ділилася своїм досвідом і надбаннями. «Вони показували нам свою машину, обладнання, певні протоколи надання екстреної допомоги. Вже тоді в мене склалося дуже позитивне враження від того, наскільки в них все ергономічно, як все ретельно продумано та спрямовано на кінцеву мету – порятунок людського життя».
Далі – більше. Поляки запросили тернополян на V літній польський чемпіонат швидкої допомоги, що відбувався у вересні 2006 року в містечку Грудек-над-Дунайцем. Неймовірно красива туристична місцина, багато рекреаційних зон, де розселили бригади швидкої допомоги. Стартували майже 90 команд. Радіус доїзду – понад 50 кілометрів. Одного дня читали лекції, проводили майстерки, наступного – організовували конкурс, спрямований на практичне втілення почутого та побаченого. У лекціях, зокрема, подавали матеріал щодо змін до законодавства, впровадження новинок у системі надання екстреної медичної допомоги. Скажімо, тоді в Польщі були внесені зміни до закону про сексуальне домагання. І ось відразу певного конкурсного дня олімпіади вигадали легенду, наче в якійсь сільській садибі була зґвалтована дівчинка. До неї приїжджає бригада швидкої допомоги. Яка має бути тактика, як мають поводитися парамедики, яка комунікація, який обсяг медичної допомоги? Відпрацьовується кожен крок, кожне слово. Аналогічно, впроваджуючи елемент тактичної медицини, було зімітоване захоплення терористами заручників на дискотеці. Є загін спецпризначення, який штурмує, з’являються кульові поранення. Бригада вирішує, як діяти. Або ж на той час впроваджували спеціальну камізельку для іммобілізації голови, шиї та грудного відділу хребта типу Kendrick Extraction Device. Щоб відпрацювати її застосування, на приватному летовищі змоделювали падіння планера, з якого треба діставати пораненого й усупереч пошкодження хребта робити йому тракцію вверх з кабіни, яку, власне, без тієї камізельки виконати неможливо. І ось тут уже було видно, чи всі бригади укомплектовані такими камізельками, чи вміють їх накладати, чи можуть усе зробити, що потрібно в цій ситуації. Кожен екстрений випадок продумували та відшліфовували до найменших деталей. «Це справило на мене просто колосальне враження про службу екстреної медичної допомоги та її можливості в порятунку життя, – пригадує Арсен Гудима. – Усвідомлюючи, що на той час, 2006 року, військова підготовка в Україні, як і загалом армія, почали занепадати, наша кафедра медицини катастроф і військової медицини, яку я тоді очолював, вирішила змістити фокус саме на екстрену медичну допомогу».
Наштовхнулися на нерозуміння громадськості
Натхненна досвідом сусідів, наприкінці 2006 року кафедра медицини катастроф і військової медицини ТНМУ підготувала команду студентів, знайшла автомобіль, укомплектувавши його майже так само, як і поляки. Уже в січні 2007 року наші студенти поїхали на зимовий чемпіонат бригад швидкої допомоги в місто Щирк, де доволі непогано виступили. Вони посіли 12 місце у загальному рейтингу, стали кращою закордонною командою й вибороли першість в одному із шести конкурсів – а саме на фізичну витривалість, до того ж перемогли польських медиків швидкої допомоги, які вже на той час мали можливість літати на гелікоптерах. Виступ наших студентів вважався дуже хорошим результатом. На неймовірно піднесених емоціях команда ТНМУ повернулася додому з бажанням імплементувати отриманий досвід в Україні. Але… Наштовхнулася на цілковите нерозуміння українських медиків. «У поглядах більшості ми читали єдину думку: що вони хочуть? Мовляв, у нас й так усе дуже добре, у нас швидка допомога – це виїзна лікарська допомога, а тут нам кажуть про якогось парамедика», – пригадує Арсен Гудима.
Утім, перемога на чемпіонаті в Польщі спонукала до змін у навчальному процесі нашого університету. З 1 вересня 2007 року в ТНМУ започаткували курс медичного рятівництва, власне, це було навчання екстреної медичної допомоги, що з 2012 року стало обов’язковою дисципліною в усіх медичних вишах України.
За прикладом роботи поляків ТНМУ, а як з’ясувалося й Львівський центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, незалежно один від одного започаткували літній, а пізніше й зимовий чемпіонат бригад швидкої допомоги, які нині отримали статус національних. Тривалий час на них абсолютними чемпіонами ставали парамедики або з Литви, або з Польщі, постійно випереджуючи команди українських лікарів. Провівши аналіз, зрозуміли, чому так відбувалося. Справа ось у чому: на чемпіонатах імітують невідкладні стани, тобто стани, коли є безпосередня загроза для життя. Адже саме це мета швидкої допомоги – врятувати життя людини та довезти її до лікувального закладу без серйозних ускладнень. Більшість же викликів швидкої у нас, мабуть, на той час понад 90%, була не пов’язала з невідкладними станами. Тобто швидка виїжджала на всі запити «пацієнтові погано». Через те витрачається величезний ресурс. «Уже нещодавно ми зі студентами взяли для прикладу 10 мільйонів викликів, з яких лише 20% невідкладних, що закінчуються шпиталізацією, а 80% викликів їх не стосуються. Помножте 8 мільйонів на 2500 гривень собівартості одного виклику й відразу побачите, яку суму держава втрачає на необґрунтовані виклики, що могли б бути перепрофільовані у потрібний напрямок», – слушно зауважує Арсен Гудима.
Саме тоді виникла ідея щодо впровадження такої спеціальності, як парамедик. Задля цього команда ТНМУ впродовж 2010-2012 років провела низку конференцій під назвою «Актуальні питання підготовки кадрів з екстреної медичної допомоги та медицини катастроф». Під час них навіть представляли фахівців, які готують парамедиків у Польщі, та, на жаль, на той час більшість схилялася до думки, що саме посада фельдшера – глобальніша, а готувати лише парамедика – це обмежувати можливості людини в подальшому працевлаштуванні. Втім, проаналізувавши навчальні програми підготовки парамедика за кордоном і фельдшера в Україні, наші науковці побачили, що фельдшер має лише майже 12% навчального часу для вивчення медицини невідкладних станів, до того ж ці невідкладні стани стосуються роботи у відділенні – невідкладні стани в хірургії, в терапії та ін. А от догоспітальний етап у нас практично ніде не викладали. Тож фахівці ТНМУ ще більше утвердилися в думці, що навчати парамедиків нам просто необхідно, та громадська думка на той час залишила цю потребу без втілення.
З 1 січня 2025 року до складу всіх виїзних бригад екстреної медичної допомоги України мають входити лише парамедики та екстрені медичні техніки. Тому триває активна перепідготовка фельдшерів з медицини невідкладних станів, аби вони набули відповідний рівень знань, вмінь і компетенції щодо надання допомоги на догоспітальному етапі та отримали кваліфікацію «парамедик». Щодо лікарів виїзних бригад, то на думку завідувача кафедри екстреної та симуляційної медицини, професора Арсена Гудими, більшість з них після певної перепідготовки залучать до допомоги на ранньому госпітальному етапі. Водночас у разі потреби за рішенням керівника Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф для підсилення роботи парамедиків у виїзних бригадах можуть залучати також лікарів з медицини невідкладних станів.
Процес перепідготовки триватиме орієнтовно до 2028 року й, врешті-решт, у системі екстреної допомоги залишаться ті, хто хоче й може там працювати. Водночас нарощується також навчання парамедиків у медичних вишах. «Таким чином держава чітко усвідомлює потребу парамедиків у системі охорони здоров’я, – наголошує Арсен Гудима. – Ця професія нарешті успішно зарекомендувала себе в Україні». Але шлях її впровадження та становлення у нас був доволі непростим.
Нова спеціальність для покращення якості екстреної допомоги
У 2015-2016 роках, коли в.о. міністра охорони здоров’я України стала Уляна Супрун, до її команди приєдналися лікарі, які добровольцями надавали медичну допомогу пораненим у зоні АТО. Отримавши на фронті неоціненний досвід щодо порятунку життя та надання невідкладної допомоги, вони зголосилися працювати у напрямі екстреної медичної допомоги в Міністерстві охорони здоров’я та зробили значний внесок в її реформування. Проаналізувавши тогочасні протоколи з медицини невідкладних станів, зауважили, що понад 90% з них не відповідають засадам доказової медицини. Крім того, звернули увагу й на якість підготовки кадрів. З’ясувалося, що лікарі з медицини невідкладних станів зазвичай інтернатуру проходили на кафедрі сімейної медицини. «Даруйте, але кафедра сімейної медицини та невідкладні стани на догоспітальному етапі – це цілком різні речі», – зауважує Арсен Гудима. Аналогічно й фельдшер, потрапляючи після закінчення навчання на швидку допомогу, не мав для цього цілеспрямованої спеціалізації. Тобто фахівці на швидкій, як мовиться, здобували свої знання «потом, кров’ю й досвідом». Все це, власне, й зініціювало реформу екстреної медичної допомоги в Україні, під час якої для покращення якості надання медичних послуг при невідкладних станах нарешті ввели нову спеціальність – «парамедик». 2017 року вийшов наказ і були затверджені кваліфікаційні характеристики до професій «парамедик» та «екстрений медичний технік». Тернопільському національному медичному університету ім. Івана Горбачевського та Черкаській медичній академії було поставлене завдання, щоб вони першими в Україні впровадили підготовку парамедиків. Тож кінець 2017 року та першу половину 2018-го науково-педагогічні працівники нашого вишу присвятили створенню освітньо-професійної програми «Парамедик», в основу якої поклали досвід підготовки таких спеціалістів у Литві та Польщі. На той час наші фахівці вже досить успішно комунікували з головою Асоціації парамедиків Литви Рітісом Малашаускасом, а деякі студенти, навчаючися в ТНМУ, водночас мали змогу закінчити вищу школу безпеки у польському місті Познань і стати ратовніками медичними. Тож на основі досвіду освітніх програм парамедиків наших сусідів, а також кваліфікаційних характеристик парамедика та нових правил підготовки фахівців для екстреної медичної допомоги й виникла освітньо-професійна програма. 1 вересня 2018 року в ТНМУ відбувся перший набір парамедиків.
Задля впровадження цієї спеціальності в університеті були зроблені базові речі, без яких якісна підготовка парамедиків неможлива. Насамперед викладати головні клінічні дисципліни для майбутніх парамедиків запросили спеціалістів з медицини невідкладних станів, переважно – лікарів-практиків виїзних бригад екстреної медичної допомоги. «На моє переконання, який не був би висококваліфікований хірург, терапевт чи акушер-гінеколог, але адекватно парамедика може навчити лише та людина, яка справді буває на викликах і робить це практично щодня, яка знає, як працювати в умовах обмеженого ресурсу, 24/7 за будь-яких погодних і кліматичних умов і повинна при цьому встановити діагноз чи ключовий синдром, врятувати життя та запобігти тяжким ускладненням відповідно до протоколів з медицини невідкладних станів і доправити хворого чи постраждалого до лікувального закладу», – наголошує Арсен Гудима.
По-друге, в університеті на той час уже був створений Центр симуляційного навчання, здебільшого спрямований на підготовку з екстреної та невідкладної медичної допомоги. Вже тоді в ньому було зосереджено, по суті, все, що необхідно студентам-парамедикам для навчання в рамках їхньої освітньо-професійної програми. Згодом ще добудували навчальний корпус і вперше в Україні створили навчальне відділення невідкладної допомоги (Emergency Department), яке мало бокс для заїзду «швидкої», кімнату для прийому, діагностики та надання екстреної медичної допомоги (Emergency Room), залу для дебрифінгу. Крім цього, було створено ще два зовнішні навчальні майданчики, в одному з яких розмістили автомобіль для симуляції ДТП, а інший – для симуляцій різних невідкладних ситуацій, у тому числі й масових випадків. Для потреб майбутніх парамедиків дві цілком оснащених карети швидкої: одна – симуляційна лабораторія, інша – «бойова», яку використовують під час різноманітних навчань.
Аби студенти-парамедики могли актуалізувати отримані знання, спеціально для них в ТНМУ започаткували Міжнародну олімпіаду із симуляційної медицини, яка охоплює питання екстреної та невідкладної медичної допомоги. Крім того, традиційно запрошують студентські команди парамедиків на міжнародні та національні чемпіонати бригад швидкої допомоги, де вони виступають в окремому рейтингу серед таких же студентів з інших університетів. Залучають майбутніх парамедиків й до участі у комплексних навчаннях спільно з рятувальниками ДСНС і Національною поліцією. «Варто зазначити, що студенти-парамедики в медицині невідкладних станів однозначно показують вищі результати, ніж студенти шостого курсу медичного факультету, – зауважує Арсен Гудима. – Це закономірно, адже вони з першого дня навчання цілеспрямовано готуються за своєю спеціальністю. У наших студентів-парамедиків понад 70% навчального часу – це надання допомоги при невідкладних станах».
Якими якостями повинен володіти фахівець?
Наприкінці 2018 року Міністерство освіти й науки України створило стандарт вищої освіти за спеціальністю 223 «Медсестринство» для першого (бакалаврського) рівня вищої освіти, в якому були наведені компетентності, що має опанувати парамедик. Як зазначає Арсен Гудима, на основі цього стандарту 2019 року були внесені зміни до створеної освітньо-професійної програми «Парамедик», яку створили в ТНМУ.
Тож підготовка парамедиків у нашому університеті триває вже шість років. Не всі випускники працюють за спеціальністю. Хтось вирішив продовжити навчання на медичному факультеті. «Гадаю, що саме ці студенти будуть непересічними лікарями, адже знають, як діяти, коли пацієнт перебуває в невідкладному стані, тобто стані безпосередньої загрози для життя. Тим, хто взагалі не працює в медичній системі та знайшли себе в якихось інших поприщах, теж знання та вміння з порятунку людського життя, безумовно, не будуть зайвими».
Утім, більше половини випускників-парамедиків працюють в екстреній медичній допомозі й дуже добре зарекомендували себе в центрах медицини катастроф України, ТНМУ отримує про них цілковито позитивні відгуки. Один з красномовних фактів, що засвідчує це: переможцем 10-го літнього чемпіонату бригад швидкої допомоги, що відбувався у травні 2024 року на Буковині, стала команда з Волині, до складу якої ввійшла парамедикиня, яка закінчила Тернопільський національний медичний університет. Окрім того, парамедики входили ще до складу двох команд, одна з яких складалася лише з парамедиків. І всі ці команди потрапили в «десятку» найкращих. Нарешті громадськість України, зокрема, й директори центрів медицини катастроф зрозуміли, що парамедик – це необхідність, адже коли є справді екстрені випадки, саме підготовлені фахівці-парамедики найуспішніше впораються з ними.
Чи кожен може стати парамедиком? Якими якостями повинен він володіти? Передусім мати достатній рівень здоров’я та фізичної витривалості. Адже доводиться працювати 24/7 у теплі та на холоді, треба вміти транспортувати пацієнта різними засобами за різних обставин, виконувати низку маніпуляцій та рятувальних дій у не завжди пристосованих умовах і т. д. Це передбачає сукупність специфічних знань, технічних і нетехнічних навичок, умінь та компетенцій. Парамедик також повинен мати рухливу нервову систему та бути екстравертом, аби швидко реагувати на невідкладний стан пацієнта й приймати оптимальні рішення для порятунку його життя. Для цього майбутній парамедик має пройти достатню кількість вишколів, які передбачають використання набутих знань, вмінь і компетенцій в умовах симуляції різноманітних невідкладних станів, що наближені до реальності. Чим вища реалістичність симульованого виклику, чим краща підготовка викладачів-інструкторів, тим більше матиме шансів майбутній парамедик врятувати людське життя. У подальшому ці вміння закріплюються під час виробничої та переддипломної практики. «Загалом це дуже тяжка праця, – зауважує Арсен Гудима. – Ті, хто залишаються у професії, справді зацікавлені та горять нею. Серед наших нинішніх студентів багато таких. Знаю, що деякі з них відразу хочуть йти в медичні корпуси на фронт і там себе реалізувати як військові медики».
До слова, одна вагома оцінка роботи парамедика – його здатність навчати інших. Це надзвичайно важливо. До ТНМУ часто звертаються різні структури щодо тренінгу своїм працівникам, зокрема з домедичної допомоги. До цього часто долучаються парамедики другого або третього року навчання. Адже якщо людина може навчити когось, це означає, що вона сама це вміє, а ще й готова поділитися власними знаннями – відповідно, вона буде добрим спеціалістом.
За освітою парамедики – здобувачі першого (бакалаврського) рівня вищої освіти за спеціальністю «Медсестринство» галузі знань «Охорона здоров’я» та проходять спеціалізацію «Екстрена медицина». Отримавши базову вищу освіту, вони мають змогу стати магістрами медсестринства, захищати кандидатські дисертації й ставати докторами філософії з медсестринства. Це дозволяє набути додаткових компетенцій, які розкривають шлях для наукової роботи та надання освітніх послуг. Як наголошує професор Арсен Гудима, дуже добре, коли парамедиків-бакалаврів навчатимуть самі парамедики-магістри та парамедики – доктори філософії. У ТНМУ є перший такий приклад: наша випускниця-парамедикиня Аліна Томків, яка стала магістром медсестринства, працює асистентом кафедри екстреної та симуляційної медицини ТНМУ й викладає студентам-парамедикам, які дуже її цінують і поважають. У планах Аліни – кандидатська дисертація.
З 2018 року до підготовки парамедиків крім Тернопільського національного медичного університету ім. Івана Горбачевського та Черкаської медичної академії, приєдналися й інші виші, зокрема Навчально-науковий медичний інститут Сумського державного університету, Житомирський та Волинський медичні інститут, інші. Спеціальність парамедика в Україні популяризують, розвивають і нарощують. «Переконаний, що вона займе вагому нішу у системі надання медичних послуг у нашому суспільстві», – підсумовує професор Арсен Гудима.
Мар’яна ЮХНО-ЛУЧКА
Світлини Софії ГУК