У нашому університеті працює та навчається чимало талановитих і креативних людей. У своєму творчому підході молода художниця Оксана Бача, старша лаборантка кафедри фармацевтичної хімії ТНМУ, робить наголос на емоційну складову, довіряючись інтуїції та власному художньому світосприйняттю. Народилася й зростала у Тернополі, навчалася в загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №22, 2008 року закінчила хіміко-біологічний факультет Тернопільського національного педагогічного університету імені В.Гнатюка, з 2010 року працює на кафедрі фармацевтичної хімії.
– Коли почали малювати?
– Насправді історія досить буденна, малюю з дитинства, здібності передалися від батька, він був моїм першим вчителем і критиком. У ранньому віці тато дуже любив малювати, тож підтримував мене в такому дитячому захопленні. Брат батька – художник Адам Бача, заснував студію образотворчого мистецтва в Червонограді на Львівщині, допомагав порадами та настановами.
– Як вдається поєднувати роботу та захоплення?
– Насправді це не складно, адже для того, чого справді хочеш, до чого прагнеш, завжди знайдеться час, тут не потрібно шукати тисячі відмовок і виправдань, а лише можливість та вільну хвилину. Мені подобається моя робота й те, що можу поєднувати її зі своїм захопленням, яке мене надихає, дарує енергію та приносить задоволення. І всі це помічають, а особливо я сама.
– Чи є бажання зробити власну виставку?
– Гадаю, про це мріють усі художники, але одного бажання замало. Зібрати потрібну кількість вартих уваги робіт, оформити їх, багато організаційних питань, це величезний шмат роботи, сподіваюся, колись мені це вдасться.
– Хто Ваш улюблений художник?
– Напевне, американський художник Томас Кінкейд, який характеризував себе «Художником світла». Його важка життєва історія та надзвичайно яскраві, теплі роботи вразили мене.
– Чи підтримують Вас рідні в бажанні малювати?
– Коли настав час обирати професію, то думки про малювання виглядали несерйозними. Це зараз, якщо вмієш малювати, то можеш реалізувати себе не лише як художник, але і в ілюстрації книг чи перекваліфікуватися на дизайнера, а на той час спеціальність «образотворче мистецтво» видавалася безперспективною. Батьки просили обрати щось практичніше, а малювання залишити для душі та опановувати у вільний час.
– Що найчастіше зображуєте у власних картинах?
– Залежить від внутрішнього бажання, натхнення. Дуже люблю малювати природу, котів, останнім часом працюю над картинами релігійної тематики.
– Розкажіть про останню картину, над якою працювали, та як створюєте творчу атмосферу для роботи?
– Я працювала над картиною чудового кота на прохання моєї колеги. Люблю малювати під легку, спокійну музику, навіть якщо до того в мене був поганий настрій, то самопочуття обов’язково покращується.
– Ви даруєте власні картини, яка подальша їхня історія?
– Найчастіше – дарую, люблю спостерігати за емоціями людей, коли вони вперше бачать картину, яку я для них намалювала. Їхнє здивування, радість, насолода надихають мене вчитися, вдосконалюватися, більше працювати.
– Як колеги ставляться до вашого захоплення?
– Окрема приємність – підтримка колег. Хоча всі люди різні та їхнє світосприйняття також, і це нормально, хтось більше цікавиться й просить показати останні роботи, хтось каже, що я молодець, адже знайшла справу для душі. Ніколи негативних коментарів не чула, в нас узагалі хороший колектив, у якому комфортно працювати.
– Як Вас охарактеризували б друзі, колеги?
– Гадаю, сказали б, що спокійна, творча, романтична. Дуже часто друзі та колеги кажуть, що я більше художниця, ніж біолог.
– Ваше життєве кредо?
– Найважливіше в житті – бути людиною доброю, чуйною, яка не марить лише матеріальним.
Поради художниці. Якщо маєте бажання займатися творчістю, якщо вам це справді подобається, вчіться, малюйте, шукайте, старайтеся й нікого не слухайте. Іншої такої людини, як ви, не існує, і так, як намалюєте ви, не намалює ніхто інший.
Соломія ГНАТИШИН
Світлина Миколи ВАСИЛЕЧКА