У коридорах нашого медичного університету Назар Кухарчук – звичайний третьокурсник стоматологічного факультету. Як й усі, він переживає через модулі, засиджується над атласами з анатомії та намагається запам’ятати сотні латинських назв на фармакології. Проте останні місяці ім’я Назара звучить далеко за межами лекційних аудиторій. Про 18-річного студента-медика мовить уся Тернопільщина, адже його авторська пісня «Мій Чортків» настільки полюбилася людям, що її пропонують зробити офіційним славнем міста.
Спілкуємося з Назаром про те, як поєднати білий халат з творчістю, чому заради репетицій доводиться ставати донором крові та як поради мудрих наставників допомагають вижити в шаленому ритмі медичного вишу.
Уроки відомих майстрів і пісня як родинний спадок
– Назаре, ваша історія зараз на слуху в усій області. Як воно – бути 18-річним студентом-медиком, чию пісню пропонують зробити офіційним славнем рідного міста? Чи не відчуваєте через це якогось особливого тиску?
– Намагаюся ставитися до цього максимально просто. Для мене справді є дуже великим те, що комусь так сильно сподобалася моя творчість. Це гріє душу. Але я б не хотів, щоб це сприймали, як якийсь «зірковий час». Насправді ідея зробити пісню про улюблений Чортків його офіційним славнем – це не моя особиста амбіція, це ініціатива людей. Громада сама цього захотіла, й це для мене найважливіший показник. Отже, мені вдалося передати те, що відчувають тисячі моїх земляків. Тиску не відчуваю, радше – велику вдячність за те, що мої почуття до рідного міста знайшли такий відгук.
– Ви часто згадуєте, що любов до музики почалася з родинних традицій та співу бабусі з дідусем за спільним столом. Яка пісня з вашого дитинства є для вас найтеплішим спогадом?
– Я ніколи про це серйозно не замислювався, бо музика супроводжувала мене завжди, скільки себе пам’ятаю. Вдома пісня ніколи не вщухала. Я чув десятки, сотні різних мелодій, кожна з них по-особливому торкається серця. Але є одна особлива – «Виростеш ти, сину». Скільки б разів я її не співав, чи то сам для себе, чи то десь у компанії або з колективом, у мене завжди виступають сльози. Вона якась магічна, в ній закладено дуже багато сенсів про дім, про шлях, про те, ким ми стаємо в житті. Мабуть, саме такі щирі пісні й навчили мене відчувати музику як щось дуже особисте.
– На вашому творчому шляху було навчання у відомих людей Тернопільщини – Івана Кікиса, Василя Мандзія та Ореста Слободяна. Яку головну пораду чи життєвий урок від цих наставників ви закарбували в пам’яті назавжди?
– Мені неймовірно пощастило з учителями. Ці люди навчили мене не просто нот чи техніки співу, а навчили мене життя. Іван Кікис – це надзвичайна людина, справжній патріот і майстер своєї справи. Він – регент і дяк у церкві, поруч з ним я зростав чи не від народження. Пригадуюю, як одного разу я прийшов до церкви співати Літургію зовсім без настрою, засмучений якимись дрібницями. Він тоді сказав фразу, яку тепер згадую щоразу, коли стає важко: «Нічим не переймайся, це все – мирська суєта, а мистецтво – вічне!». Це дуже допомагає правильно розставляти пріоритети.
Василь Михайлович Мандзій – це скрипаль, яких зараз майже не залишилося. Він настільки самовідданий, що жодного разу не відмовив мені в допомозі, приходив до мене додому, вчив грати на скрипці й ніколи не брав за це грошей. Це приклад чистої відданості мистецтву. А Орест Слободян – це тенор, голос якого знає весь Чортків. Коли мені зателефонували з педколеджу й сказали, що знають про нашу «співпрацю», я відповів: «Ми не співпрацюємо, ми дружимо!». Головний урок від них усіх був один – не все вимірюється матеріальним. Справжня дружба, щирість і творчість – це найбільші скарби, які лише можуть бути в нашому житті.
Анатомія, хори та донорство крові
– Як вам вдалося поєднувати анатомію, фармакологію та складні модулі зі співом у кількох хорах одночасно?
– Час від часу я сам дивуюся, як воно все встигається. Чіткої відповіді так і не знайшов, але, напевно, секрет лише в одному – у великому бажанні та безмежній любові до пісні. Для мене музика не є додатковим навантаженням. Навпаки, це спосіб відпочити.
Хоча, не приховуватиму, бувають моменти, коли доводиться йти на певні «жертви». Наприклад, мені іноді доводилося здавати донорську кров. Це був такий собі студентський вихід: по-перше, я робив добру справу й служив людям, які цієї крові потребують, а по-друге, це давало можливість офіційно отримати вільний час, щоб підтримати рідні творчі колективи на репетиціях чи виступах. Коли ти медик, розумієш ціну життя, а коли ти музикант – цінуєш кожен момент гармонії.
– Чи допомагає вам музика у безпосередньому навчанні в ТНМУ? Можливо, ви маєте якісь власні «музичні лайфхаки», щоб краще запам’ятовувати складний матеріал?
– Музика – це насправді дуже логічна річ, майже як математика. Вона або чітка, або фальшива. Ця логіка допомагає й у медицині – структурувати знання, бачити систему. Музика є хорошим інструментом для підвищення концентрації. Щодо конкретних лайфхаків, то я просто люблю робити короткі перерви під час підготовки до іспитів чи практичних. 5-10 хвилин послухав улюблені треки – й мозок ніби перезавантажується, зникає стрес, повертається тонус. До речі, мене дуже підтримують викладачі. Особливо хочу подякувати кафедрі гістології – там мою творчість завжди шанували найбільше, і це дуже надихає продовжувати.
– Ви співаєте в кількох хорах. Що дає вам саме такий формат – колективний спів? Це більше про дисципліну чи про якусь особливу енергію?
– Це однозначно про енергетику. Коли багато цілком різних особистостей зливаються в один акорд – це щось надзвичайне, якась магія звуку. Хор вчить дуже важливих речей: слухати інших, думати не лише про власний голос, не намагатися виділитися будь-якою ціною, а звучати гармонійно в команді. Мені здається, що це дуже корисна навичка й для лікаря – вміти працювати в колективі заради спільного результату. Коли ми співаємо разом, стаємо частиною чогось значно більшого за нас самих.
Народження «Мого Чорткова»
– Розкажіть про той вечір минулого літа, коли народився вірш до майбутньої пісні. Що саме стало тим «пусковим гачком» в атмосфері Чорткова?
– Усе сталося дуже природно. Після Літургії у Катедральному соборі я просто прогулювався містом, повертався додому в піднесеному настрої. Бувають такі моменти, коли раптом помічаєш красу в звичних речах, як-от зелені каштани, вуличні ліхтарі, зірки, особливий місяць над Чортковом… Усе це разом склалося в таку картинку, що мені одразу захотілося написати присвяту рідному місту. Я просто відчув цей ритм і записав рядки, які були у серці. Це моя перша авторська пісня, Мені аж ніяк не було страшно виносити її на розсуд людей. Поруч зі мною завжди ті, хто вірить у мене й підтримує, тому мені просто хотілося поділитися чимось світлим у ці непрості часи.
– Створення пісні – це і творчість, і технічна робота. Ви минулоріч завершили записувати її на ноти. Що відчули, коли поставили останню крапку на папері?
– О, це був дуже емоційний момент. Перед тим, як остаточно перенести мелодію на нотний стан, я не спав, мабуть, днів зо три. Все прокручував у голові кожну деталь. Мені дуже допомогла моя подруга, музикантка Анастасія Холоденко. Ми з нею разом співаємо в хорі медичних працівників Чорткова. Коли ноти були готові, вона сіла за фортепіано, почала грати, а я заспівав. Відчуття було таке, ніби гора з плечей звалилася, неймовірне полегшення. Це було 27 вересня 2025 року – дата, яку я точно запам’ятаю назавжди.
– Якщо уявити ваше ідеальне майбутнє через 10 років: ви успішний лікар, який продовжує писати музику, чи все ж таки мистецтво може цілком витіснити медицину?
– Я б дуже хотів стати успішним лікарем, який зміг би лікувати як тіло, так і душу. Гадаю, музика мені в цьому лише допомагатиме. Вона дає сили мені, а я сподіваюся, що моя пісня даватиме сили іншим. Лікар, який відчуває красу мистецтва, завжди буде краще розуміти пацієнта, його болі та переживання. Це дві частини мого життя, які не хочу розділяти.
– Що порадите іншим студентам ТНМУ, які мають творчі таланти, але бояться їх проявляти через велике навантаження в університеті?
– Я б порадив обов’язково спробувати. Не ховайте свої таланти, не думайте, що це заважатиме навчанню. Навпаки, для мене творчість стала засобом розвантаження та найкращим відпочинком. Коли ви займаєтеся тим, що любите, у вас з’являється більше енергії й на навчання. Не бійтеся бути собою…
Керівництво Чортківської міської ради виступило з ініціативою представити ідею гімну громаді. Пісня Назара Кухарчука «Мій Чортків» – це щирий подарунок місту від його сина, молодого студента, який бачить майбутнє Чорткова світлим і величним. Якщо мешканці підтримають цю ініціативу, проєкт рішення про затвердження гімну розглянуть депутати міської ради на сесії у серпні.
Назарові Кухарчуку лише трохи більше 18. Він – майбутнє нашої медицини, але вже став голосом свого міста. Як каже сам автор у своєму вірші:
«Мій дім, фортеця, скарб віків,
Моя колиско і батьківська хато,
Мій батьку сивий, рідний мій Чортків,
Тобі ця пісня серця, як моя присяга!»
Це інтерв’ю – доказ того, що в ТНМУ навчаються не лише розумні, а й неймовірно талановиті та духовно багаті люди. Пишаємося нашим студентом і бажаємо Назарові, щоб його пісня справді стала офіційним голосом рідного Чорткова.
Розмовляла Зоряна ТЕРЕЩЕНКО