Гемодіаліз або штучна нирка – процедура складна, триває три-п’ять годин, повторювати її потрібно тричі на тиждень. Можете собі уявити: хворій людині, незважаючи на самопочуття, відстань, стан доріг доводиться стільки ж разів на тиждень добиратися до Тернополя. Однак персонал відділення гемодіалізу робить усе можливе, а часто й неможливе, аби хворим було якнайкомфортніше.
Коли я завітала до відділення, палатна медсестра Ганна Іванівна Рекуник клопоталася біля хворих. На початку серпня вона святкуватиме свій полудень віку. З цієї нагоди прийшли привітати ювілярку та розпитати про її життєвий шлях.
Про рідне село
– Народилася я у мальовничому селі Лисичники Заліщицького району, яке розташоване на правому березі річки Серет. Хоча воно доволі невелике, але з багатою історією та незвичною природою. Перша писемна згадка про село датується 1641 роком. За переказами, назва села пішла від засновників братів Лисичан. Є інші версії: в місцевості водилося багато лисів або від прізвиська Лисичник (ловця на лисів та лисиць).
На території села є мурована церква Покрови Пресвятої Діви Марії, яку відбудували 1926 року після того, як її зруйнували турки. Також збереглися рештки замку XVI століття. Є печери Кошова та Лиличка. Поблизу Лисичник на правому схилі долини біля річки Серет – відшаровані стовпоподібні скелі «Сеноманські богатирі». Вони заввишки 7-8 м і завширшки в основі 5-6 м, складені вапняками сеноманського ярусу. 2010 року скелі увійшли до складу Національного природного парку «Дністровський каньйон».
Про життєвий вибір
– Медиків у родині годі шукати, я єдина (усміхається – авт.). Навіть зараз важко сказати, чому такий фах обрала, мабуть, за покликанням. Поблизу батьківської хати в селі був медпункт, малою дуже часто забігала туди. Привітні лікарі та медсестри, напевно, тоді полонили моє дитяче серце й уже, обираючи майбутній фах, знайшла відгомін у своїй душі. Хотілося стати подібною до них і приносити користь іншим.
За стільки років, що працюю медсестрою, жодного разу не пошкодувала, хоча і несолодко часом було. У кожної людини є своє призначення на землі, моє – допомагати іншим. Коли заходжу до лікарні й одягаю білий халат, усі буденні проблеми та тривоги залишаю за порогом. Недужим і так нелегко, потрібно заряджати їх позитивом.
Про найвражаючий випадок
– Коли трапляються моменти, що потрібна невідкладна медична допомога, беруся за справу не роздумуючи. У мене й досі перед очима стоїть картина: сусідка посеред ночі стукає у помешкання з криком: «Ганю, відчини двері, моя дитина вмирає». Через високу температуру й ларингоспазм дівчинка почала задихатися та втрачати свідомість. Їй тоді ще й півроку не було. Налякалася страшно, але правильно надала першу медичну допомогу. Пізніше приїхала карета швидкої, дівчинку шпиталізували. У підсумку – все з нею гаразд, минуло вже багато років, бачили б яка з неї красива дівчина виросла!
Про пацієнтів
– Почасти вчишся від хворих, захоплюєшся їхньою жагою до життя та незламною силою віри. Свого часу я пропрацювала медсестрою у хірургічному відділенні другої міської лікарні. З багатьма складними випадками там доводилося зіштовхуватися. Пригадую чоловіка, який пролежав у нас майже 9 місяців з панкреонекрозом. Операція за операцією не лише не зламали його, а, навпаки, загартували та зміцнили характер. Щоправда, з такою недугою важко боротися й дуже мало кому вдається її подолати, але цей чоловік зміг видужати. Якось принесла йому проліски. Як він радів першим квітам і можливості їх бачити! Здорові люди таку красу здебільшого не помічають, звикли. Проте під час таких випробувань починаєш цінувати життя і весь світ у ньому.
Про недуги
– Часто люди сприймають недугу як покарання, але це не так, це радше випробування. Бог через нашу неміч хоче наблизити нас до себе. Не варто нарікати на долю й шукати причини, чому так сталося саме зі мною. Бо правди і так не знайдете, потрібно докласти якнайбільше зусиль, аби полегшити свій стан і покращити самопочуття в тих умовах, в яких опинилися. Навіть недужі нашого відділення, попри те, що прив’язані до апаратів штучної нирки, намагаються вести повноцінне життя настільки, наскільки це дозволяє їхній стан. Головне – ніколи не зневірятися!
… 5 серпня Ганна Іванівна відсвяткувала свій півстолітній ювілей. З цієї нагоди колеги мають для неї такі побажання:
Зупинить час ніщо не в змозі
І шумить ліс, і цвіте сад,
На сонячнім вашім порозі
З’явилось цілих 50.
Ваш ювілей – важлива дата,
Про це зараз пам’ятать не слід,
А ліпше щиро побажати
Щастя, здоров’я і довгих літ.
Щоб життя завжди було у мирі
В колі близької сім’ї,
Нехай пісні чудові й щирі
Вам в гаю прошепочуть солов’ї.
50 – є зовсім небагато,
Дуже щаслива і гарна пора,
Бажаємо вам у родинне свято
Довгих років радості і добра,
Нехай над вами буде блакитне небо,
Не залишать сили на путі
І живіть стільки, скільки буде треба,
Гордо ступайте у житті.
Нехай вам сонечко світить, а серце співає,
Нехай печаль дороги до серця не знає,
Нехай щастя буде у вашому домі
І радість нехай з вами буде завжди,
Здоров’я міцного і справедливої долі
Нехай Господь Бог дає на тривалі роки!
Мар’яна СУСІДКО