Викладачі нашого університету активно інтегруються в міжнародний медичний простір, розвиваючи партнерські зв’язки, міждисциплінарну комунікацію, наукову дипломатію. Доцентка кафедри терапії та сімейної медицини Ірина Боровик нещодавно взяла участь у четвертій конференції Європейської асоціації викладачів сімейної медицини (EURACT), що відбулася в румунському місті Ясси. Своїми враженнями вона люб’язно поділилася з читачами «Медичної академії».
– Пані Ірино, прочитала назву конференції англійською, а в перекладі, як вона достеменно звучить?
– Суть така: як у сучасному просторі цифровізації зберігати пацієнтів і студентів ближче до серця. Це якщо дослівно. А у більш глибшому сенсі – як у світі стрімкого розвитку цифрових технологій, штучного інтелекту та нових форматів навчання не втратити найважливіше – емоційний контакт з пацієнтом, довіру та людяність у медицині. Ми зараз, й справді, живемо в еру цифрових технологій, диджиталізації, коли без штучного інтелекту та інших додатків вже не уявляємо власного життя. Дуже швидко ввійшли вони в навчання й медицину – також. До речі, з цього приводу пригадався мені давній анекдот, коли лікар, пояснюючи щось пацієнтові, каже: «Ось бачиш, є я, ти та хвороба…». Зараз до цієї компанії доєднався ще й штучний інтелект. Це може бути і гугл, інші пошукові системи, які використовують пацієнти перед тим, як завітати до лікаря. Тобто на прийом вони приходять з якимось думками, тривогами, власними переконаннями й ми вже не можемо працювати так, як це було двадцять чи тридцять років тому. Тоді лікар був чи не єдиним носієм інформації, знань і, оглядаючи пацієнта, давав призначення, а пацієнт схилявся перед нашою мудрістю, знаннями та дотримувався й виконував усі призначення. Наразі такий варіант «не проходить» – пацієнти хочуть бути рівноцінними учасниками прийняття рішень, розуміти та брати участь у тому, як обрати найкращий метод обстеження та лікування. Зараз практично всі наукові форуми саме на це й заточені – щоб з’ясувати, як нам жити у сучасному світі, щоб, використовуючи сучасні технології, разом з тим не втратити людськості та цієї компоненти, яку називаємо – гуманність.
– Як правило, на такі форуми запрошують знаменитостей від медицини. Чия доповідь вам найбільше припала до душі?
– Багато було цікавих виступів, але мою увагу привернула доповідь сторони, яка приймала, – професора біоетики Румунського університету медицини та фармації Лівіу Опря, він ще й практикувальний сімейний лікар в Яссах. Лівіу Опря зокрема зазначив, що в епоху цифрових технологій дуже важливою є сімейна медицина. Він досліджував ключові етичні проблеми, зокрема конфіденційність, безпеку, упередженість в прийнятті рішень на основі штучного інтелекту. Відтак дійшов висновку, що штучний інтелект повинен служити інструментом для розширення когнітивних можливостей лікарів, але в жодному разі не замінювати їх. Етичні проблеми повинні розв’язувати шляхом міждисциплінарної співпраці між медичними працівниками та розробниками штучного інтелекту, а також іншими особами, які займаються етикою. Ли-ше в такий спосіб можна забезпечити відповідальне впровадження штучного інтелекту. Повинні бути також професійні правила та рекомендації для підтримки етичної доброчесності в цифровій охороні здоров’я. Професор представив нам цікаве дослідження, проведене у Великій Британії, де вивчали думки людей щодо штучного інтелекту. Чи може ШІ бути емпатичнішим за людину? Що ви сказали б? Інтуїція підказує, що ні. Але результати дослідження свідчать про інше: за сприйняттям емпатії ШІ перевершив клініцистів. 78,6% опитаних віддали перевагу відповідям, наданим штучним інтелектом, оцінивши їх як більш теплі та чуйні. Висновок пацієнтів – штучний інтелект є емпатичнішим, ніж лікарі. Чи не привід замислитися?
Увагу привернула ще одна незвична в тому сенсі доповідь, що її підготувала студентка з медичного колегіуму Ягеллонського університету (Польща) Кароліна Ороч. Я б назвала її «на межі», але справжня назва була така: «Чи ви мені все ще потрібні, професоре?». Й справді, в нинішній час інформація надзвичайно доступна. Є інструменти, безмежні ресурси, які пропонує ця цифрова ера, тому, як ніколи, навчання є ефективним та таким, що розширює можливості. Епоха інформаційних технологій відкрила перспективи для студентів стати більш незалежними в навчанні. Вони можуть шукати інформацію самостійно, не покладаючись на викладачів. І це притаманно не лише для Польщі чи інших країн, але й для України. Молоде покоління справно використовує увесь технологічний арсенал. Особливо цікаво було почути, чим найбільш ефективно нині користується молодь, а також що її не особливо приваблює – скажімо, нудна подача матеріалу, завантаження лекцій слайдами, читання лектором інформації зі слайдів, відсутність взаємодії зі студентами, нагромадження великої кількості інформації. Це нудно, не завжди цікаво. Примітно, що молода доповідачка одразу ж пропонувала власні варіанти, які лектор може генерувати, – картинки, створені штучним інтелектом, схеми, більше наочності, що додає легкому сприйняттю матеріалу. Я б ще додала історії з власної практики, клінічні ситуації – це те, на що студенти дуже гарно реагують і що викликає в них жвавий інтерес. Я цілком погоджуюся з висновками студентки медичного колегіуму Ягеллонського університету, захоплююся її сміливістю озвучити перед такою великою авдиторією власні думки, бо й справді студенти нині не обділені, навпаки, їм доступний широкий вибір інформації, але те, що стосується практичних навичок, ставлення до пацієнта, акумулювання професійних цінностей – саме те, чим володіємо ми, викладачі медичного університету, і що не може замінити ні ШІ, ні жодні цифрові технології.
– У вас чималий досвід відвідин подібних заходів. Яка особливість цього форуму?
– Мені завжди, крім цікавих лекцій, імпонує живе спілкування – дискусійні панелі, воркшопи, «круглі столи», майстерки, де ми можемо обговорити якісь топові теми, подискутувати в колі однодумців. Конференція в Яссах об’єднала і викладачів сімейної медицини, і лікарів загальної практики та дослідників з різних країн Європи. Це був простір щирого професійного діалогу про майбутнє первинної медичної допомоги в умовах глобальних змін. Йшлося й про країни Євросоюзу, їх проблеми в цьому обширі та, звичайно, про ті, що стосуються нинішніх реалій в Україні. Скажімо, в нас є дуже багато пацієнтів, які потребують реабілітації і тут важливо створити мультидисциплінарну команду, де є і реабілітолог, і сімейний лікар, і медична сестра. І от про те, як їм комунікувати, співпрацювати, аби вишуковувати кращі можливості для пацієнта, теж йшлося. Це був простір натхнення – знайомства з інноваційними методиками, новими ідеями та підходами, які вже нині можна адаптувати в освітньому процесі.
– Ви також представили власні дослідження?
– Так. Вважаю, що конференція – це можливість для нашого університету поділитися власним досвідом, демонструючи, як українська медична освіта продовжує розвиватися, шукати рішення та рухатися вперед навіть в умовах воєнного часу. Наша делегація репрезентувала стендові, усні доповіді, майстерки, воркшопи. Я представила усну доповідь, присвячену міжпрофесійному симуляційному навчанню. Розповіла, як ми готуємо майбутніх лікарів в нашому симуляційному центрі до викликів сучасності – пандемії, військових конфліктів. На практиці я завжди використовую реальні життєві ситуації, наприклад, як чинити, коли маємо паліативного хворого й раптом вимкнули електроенерію, що зараз доволі часто трапляється. Особливий акцент поставила на розвитку командної роботи та ефективної комунікації – тих навичок, які нині стають основою безпечної та якісної медичної допомоги. Як приклад – ситуація з пацієнтом, що має гостру психологічну кризу та адаптовані алгоритми роботи з ним. Втішно, що на цьому форумі нам надали можливість презентувати посібник для викладачів з дисципліни «Загальна практика-сімейна медицина», підготовлений за підтримки українсько-швейцарського проєкту «Розвиток медичної освіти». Це посібник, що допомагає викладачам донести основи та стратегії сімейної медицини, аби кожен студент, який на завершенні навчання в медичному виші розумів, що сімейний лікар – це не терапевт з розширеними можливостями. Це – окрема спеціальність, яка дуже відрізняється від інших. Основи сімейної медицини базуються на концепції WONCA (дерево WONCA). WONCA – це світова організація лікарів сімейної медицини. Її основоположники візуалізували свої компетентності. Наприклад, сімейний лікар лікує пацієнтів і з гострою, і з хронічною патологією, він веде своїх пацієнтів від народження й до смерті, він інтегрується в громаду, в якій працює, приймає пацієнта цілісно, тобто з усіма психологічними, соціальними, медичними проблемами. За принципами WONCA сімейний лікар користується принципом – візит пацієнта зумовлений не хворобою, а причиною звернення, скажімо, пацієнт звернувся, щоб зробити щеплення чи пройти профілактичний огляд. Це те, що вирізняє сімейних лікарів від лікарів інших спеціалізацій. Такі засади допомагають студентам не лише зрозуміти структуру дисципліни, а й сформувати гнучке, адаптивне мислення в умовах невизначеності.
– Знаю, що на вашій кафедрі є дисципліни «Людяність та емпатія», «Професійна комунікація лікаря». Чи можна імплементувати нові знання у навчання студентів?
– Отримані знання та ідеї будуть впроваджені в освітній процес кафедри терапії та сімейної медицини, зокрема у межах дисциплін «Загальна практика-сімейна медицина», «Професійна комунікація лікаря», «Людяність та емпатія в роботі медика». Це дозволить ще більше підсилити практичну підготовку студентів та їхню готовність працювати у складних умовах сучасної системи охорони здоров’я. Ми також запланували подальшу модернізацію навчальних програм відповідно до стандартів EURACT з наголосом на науково обґрунтовані підходи, розвиток критичного та клінічного мислення, а також усвідомлене використання можливостей штучного інтелекту. Однак для мене залишається відкритим питання: яка наша відповідальність як освітян у формуванні не лише знань майбутніх лікарів, а й того, якими вони будуть у взаємодії з пацієнтами?
– Чим наповнила вас зустріч з однодумцями в Яссах?
– Участь у конференції стала для мене не лише професійним досвідом, а й джерелом натхнення. Вона ще раз нагадала: незалежно від того, наскільки швидко змінюється світ і технології, серце медицини завжди залишається незмінним – це людина поруч з нами. Ми продовжуємо рухатися вперед разом з європейською спільнотою, зберігаючи головне – людяність, довіру та відданість пацієнту.
Розмову вела Лариса ЛУКАЩУК