Вікторія Фурдела: «Ми продовжуємо працювати, щоб пацієнти з цукровим діабетом мали все необхідне»
Доцент кафедри педіатрії №2 Вікторія Фурдела навчає іноземних студентів і опікується в Тернопільській області дітками, хворими на цукровий діабет. Сьогодні вона очолює штаб з надання допомоги хворим на згадану недугу.
«Дуже добре пам’ятаю перший день війни – 24 лютого. В мене якраз була пара в іноземних студентів. Заняття відбувалося онлайн, бо багато студентів у той час через тривожні новини покинули Україну, але також багато залишалося в місті. Неможливо було думати про щось інше, бо всі переживали стан шоку, читали новини. Ті студенти, які не встигли виїхати, просили їх відпустити, щоб вони могли владнати свої справи і їхати до кордону для евакуації. В наступні дні шоковий стан продовжувався. Ніхто не знав, чого очікувати. Пізніше прийшло розуміння того, що сидіти і нічого не робити – це не вихід з ситуації. Бездіяльність і читання новин призводило до важкого психологічного стану. Я вирішила зайнятися активною діяльністю, щоб відволікти свою увагу від новин і бути корисною. Оскільки працюю з дітьми з цукровим діабетом, то отримала багато звернень від батьків, які не могли знайти інсуліну в аптеках», – розповідає Вікторія Богданівна.
Упродовж тижня їй вдалося зініціювати гуманітарну допомогу для хворих на цукровий діабет. Насамперед, вона написала тим студентам, які вже повернулися додому, а саме полякам. Вікторія Фурдела звернулася до майбутніх медиків 4-6 курсів, щоб вони на місцях зібрали допомогу для діток з цукровим діабетом.
«Усі вони мали практичні заняття і практику у школі цукрового діабету, якою я опікуюся. Вони добре орієнтувалися в цій темі і потребах хворих. Коли я звернулася, то була приємно здивована тим, як активно відгукнулися студенти. Найбільший вантаж передав Пьотр Островський, який є нашим випускником. Зараз він проходить резидентуру в лікарні міста Щецін. Він налагодив контакт з головою Щецинсько-Староградської громади українців у Польщі Іваном Сирником. Спільними зусиллями вдалося зібрати необхідну допомогу для військових і для діток. Саме тоді ми отримали найбільшу партію інсуліну. Приємно, що представники цього осередку оплатили доставку вантажу до дверей нашого університету.
Я була втішена цій допомозі, але постало питання приміщення і зберігання. Тоді я звернулася до проректора з науково-педагогічної і лікувальної роботи Степана Запорожана, щоб створили умови для діяльності. На кафедрі медичної біохімії нам виділили навчальний клас, поставили два холодильники. Це все було організовано дуже швидко. До роботи підключилися активні матусі дітей хворих на ЦД з ГО «Діа-ДІМ» Тернопіль Наталія Сапсай, Ірина Горошко, Алла Подоляк, і штаб допомоги хворим на цукровий діабет запрацював», – додає Вікторія Фурдела.
Мішок розв’язався – почала надходити допомога від інших студентів: Юстина Охал та Аркадіуш Лесняк-Мощик, Мацей Мечніковський, Войтей Вавчик, Хуберт Мікоша. Сестри Дагмара Єва та Патріція Діана Мруз, разом з студентським активом з м. Ополе (Польща) з IFMSA-Poland Opole Local Comittee організували збір понад 10 пакунків допомоги для наших інсулінозалежних пацієнтів, ліків для новонароджених та засобів медичного призначення для військових.
Допомагати зголосилася і Світлана Дуда з Італії, уродженка Тернопільської області, яка свого часу захворіла на цукровий діабет. Вона упродовж 25 років живе в цій країні і добре розуміє потреби дітей з цукровим діабетом. Від початку війни вона з волонтерським центром DeeBee Italia та Gruppo Farmacie IGEA SRL передали понад 300 кг медичних засобів для пацієнтів з діабетом (інсуліни, глюкометри, тест-смужки, інсулінові ручки та голки до них, ланцети тощо). Частина передач з перев’язувальним матеріалом, турнікетами, антибіотики, знеболюючі, левотироксин, медикаменти невідкладної терапії, термоковдри та інші медичні засоби було неодноразово передано на гуманітарний центр в університеті, що забезпечує допомогою солдатів на передовій та госпіталів східних регіонів України.
«Ця жінка і до війни допомагала нам, а з початком повномасштабного вторгнення організувала громаду Рима. Кожного тижня вона надсилала нам по декілька ящиків ліків і засобів медичного призначення. У посилках було все потрібне не тільки для діабетиків, а й турнікети, перев’язувальні матеріали, термоковдри. Коли запрацював штаб діабетичної допомоги, то батьки маленьких пацієнтів самі зголосилися допомагати мені. Ми до сьогодні отримуємо допомогу і відразу роздаємо. За цей період понад 200 дітей Тернопільської області та ще стільки по всій Україні отримали від нас допомогу з рук в руки або поштою. Багато переселенців скористалися допомогою штабу, отримавши в нас інсуліни, смужки, глюкометри та інше.
Допомагали не лише наші студенти, відгукнулися і мої закордонні друзі і колеги і почали надходити нам передачі від благодійних організацій з Польщі: Fundacja Dla Dzieci z Cukrzycą та Nakarm Cukrzyka, з Чехії: DIA maminky a nej tatínkové – DIAMANT та України: Благодійний фонд “Допомога учасникам АТО Тернопілля”.
Фактично півроку війни, але ми досі отримуємо прохання і звернення про допомогу. Телефон постійно «гарячий». Коли запрацював штаб, то прийшло розуміння, що виконую свою місію і допомагаю своїй країні, пацієнтам, армії. Я відчуваю свою причетність до чогось важливого – і це допомогло справитися з шаленим стресом. Поступово ситуація в Тернополі налагодилася, але перший місяць війни був шоковим для людей, для медицини, була зламана логістика, постачання. Відповідно наші благодійники допомогли справитися з проблемою, за що їм дуже вдячні», – щиро дякує Вікторія Фурдела.
Звичайно, поки триватиме війна і благодійники зможуть нас підтримати, допомога хворим на цукровий діабет буде надходити до найбільш потребуючих родин.
Яніна Чайківська.
Світлини Миколи Василечка і з архіву Вікторії Фурдели.