На кафедрі фізіології з основами біоетики та біобезпеки відбувся освітньо-виховний захід «Україна єдина»
Українці – направду сильний народ. Стиснувши кулаки, підіймаються до нового дня й чергових рутинних справ, символізуючи всьому світу – що вони живі і не здаються. Студентське життя – повною мірою є репетицією майбутніх подій, тож наповнювати його і навчанням, і змістом – теж рух до Перемоги. Саме тому, підтримуючи прагнення студентства кураторських груп розповідати про місця свого походження на кафедрі фізіології з основами біоетики та біобезпеки відбувся черговий захід під гаслом «Україна єдина». Цього разу слово взяли уродженки Кривого Рогу, Покровська (Донецька область) та Одеси.
Студентка ММ-233 Ксенія Камаєва розповіла присутнім про рідне місто – Кривий Ріг. Перша офіційна письмова згадка про нього зустрічається у виданні
«Опис заснованих поштових станцій по річці Інгулець від Кременчука до Херсона» та датована 27 квітня 1775 року. Уздовж поштового тракту, що з’єднував центр із півднем, почали будуватися житлові будинки. Поштова вулиця (нині Поштовий проспект) стала відправним пунктом розселення мешканців у Кривому Розі.
У 1781 році на шляху до Херсона містечко відвідав майбутній академік Василь Зуєв, де біля берегів річки Саксагань звернув увагу на оголення залізистих кварцитів, які назвав «залізним шифером». Припустив, що назва міста означає «кривий мис» звивистим руслом річки Саксагань у місці її впадання в річку Інгулець.
15 грудня 1860 року Кривий Ріг набув статусу містечка у відомстві Херсонського поселення у складі Мойсеївської волості Олександрійського повіту Херсонської губернії. Налічувалося 3644 мешканці. Основним його населенням були євреї.
З початком видобутку залізняку в 1881 році містечко пережило економічний підйом, а його населення стрімко збільшувалося. Початок видобутку залізняку поклав Олександр Миколайович Поль. Саме із цього періоду етнічний склад містечка змінюється. У ньому з’являється багато людий із Київської, Курської, Орловської губерній.
Містечко Кривий Ріг було центром Криворізької волості Херсонського повіту Херсонської губернії, в якому знаходилося волосне правління . На 1886 налічувалося 800 дворів і 3745 жителей.
Окупаційні війська увійшли до міста 27 лютого 1918 року. 29 березня проголосивши його територією Української держави в якій з квітня по листопад був на чолі гетьмана Павла Скоропадського.
Практично з офіційного початку окупації союзники УНР розпочали конфіскацію майна у населення, забирали худобу, речі та продукти харчування, налагодили вивіз залізняку в Австро-Угорську імперію. Усіх незгодних з таким станом справ, а також страйкуючих та мітингувальників проти окупаційної влади почали переслідувати. У квітні 1918 року німецькі війська розігнали раду та оголосили гетьманську диктатуру. Місцеве населення відповіло на те, що відбувається, опором і перемогло. Підпільники були схоплені і після тортур розстріляні австро-німецькими окупантами 2 червня 1918 за станцією Кривий Ріг. Окупація тривала з березня до листопада 1918 року.
З 15 листопада по 30 листопада на Криворіжжі знову встановилася Радянська влада, але вже з грудня 1918 року до січня 1919 року командувала Директорія Української Народної Республіки. Пізніше у 1919—1923 роках містечко Кривий Ріг оголошено містом повіту.
6 січня 1926 року Кривий Ріг було визначено як місто.
У Кривому Розі вже кілька років розвивається промисловий туризм. Сотні відпочиваючих приїжджають до міста, щоб побачити кар’єри, шахти, відвали та навіть місцевий Марс. Марсом тут називають ландшафти, що почервоніли від окислої залізної руди. Багряні не лише землі, а й озера.
У Кривому Розі є пам’ятник Олександру Полю. Цей археолог зробив найважливіший внесок у розвиток промисловості Кривого Рогу. Він був засновником промислової розробки одного з найбільших у світі родовищ залізняку.
Наприкінці 19 століття Криворізький залізорудний басейн був на першому місці в Російській Імперії з видобутку залізняку, На початку 20 століття на території Кривого Рогу налічувалося понад 70 копалень,видобуток залізняку яких проводив Олександр Поль.
Враховуючи його заслуги для всього Дніпропетровського краю, музей запропонував встановити пам’ятник Олександру Полю у Кривому Розі.
Пам’ятник Полю, який знають багато криворіжців, встановили у місті в 1996 році на проспекті Поштовому.
Ще одна цікава памятка – монумент присвячений легендарному засновнику міста – козаку Рогу. За задумом авторів, пам’ятник зображує історичний момент, коли козак спішився з коня в місці з’єднання річок Інгулець і Саксагань. За легендою, саме тут оселився Ріг. Згодом навколо його хутора утворилося поселення, що дало початок місту.
Є тут і шахта “Батьківщина”. Споруда сягає 100 метрів у висоту, саме завдяки цим маштабам архітектори вмрішили визнали її символом міста. Але, нажаль плани щодо шахти не здійснилися – “Батьківщина” не стала символом міста, а так і залишилася промисловою спорудою.
Також у Кривому Розі є і баштові копри, ті самі, які туристи називають незвичайними «хмарочосами». Є навіть криворізькі “вежі близнюки”, котрі є копрамами шахти Гвардійської. Баштові копри призначені для розміщення в них спеціальної підйомної машини, а також різного обладнання, що повністю забезпечує рух у стволі підйомних клітей та скипив.
Саксаганське водосховище, Це водосховище знаходиться в самому низу за течією річки Саксагань. Метою створення була потреба у наповненні води Саксаганського дериваційного тунелю, де видобувався залізняк. У тунелі також збудували штучний водоспад, де протікає вода з Червоної балки.
Поруч із водоймою знаходиться урочище «Деконська петля». Раніше тут була садиба поміщиків Галковських. До наших днів збереглася старовинна електростанція, споруджена поміщиком на початку 20 століття.
Укінці доповіді студентка назвала кількох поглеглих героїв, що походять із Кривого Рогу.
Другою представила цікаву доповідь про рідний Покровськ Діана Литвяк, студентка ММ-231 .
Покровськ розташований у західній частині Донецької області, тому його називають «західними воротами Донбасу». Містом тече річка Гришинка. Покровськ розташований у західній частині Донецької області, тому його називають «західними воротами Донбасу». Містом тече річка Гришинка
Під час відзначення 1 травня 1917 року, коли робітники Західно-Донецького і двох сусідніх руднів зійшлися на спільний страйк, робітники Лисогірської копальні, підтримуючи есерів і меншовиків, стали викрикувати «Геть більшовиків». На загальноміському мітингу колаборанти-провокатори також спробували виступити, але, заледве непобиті, були арештовані при спробі сховатися.
У дні Жовтневого перевороту в місті спробували створити районний військово-революційний комітет.
У серпні 1918 року залізничники Гришиного приєдналися до загального страйку. Був організований так званий маріонетковий страйковий комітет .
Для боротьби з повстанством, у місті були створені каральні загони .
У березні — квітні 1919 р. до Гришинського району на боротьбу з українськими повстанцями були відряджені регулярні частини російських червоних окупантів з броньовиком.
У роки Другої світової війни загинуло багато людей. 30 грудня 1962 року місто Красноармійське перейменоване на Красноармійськ і віднесене до міст обласного підпорядкування
Серед імен полеглих героїв було згадано Зварича Петра, Ткачука Андрія, Владислава Казаріна, Андрія Чирву, Валентина Петрука…
Третю доповідь підготувала студентка ММ-234 Зіатдінова Аліна. Дівчина нагадала присутнім, що Одеська область є найбільшою в Україні. Розташоване місто на узбережжі Чорного моря, тут також є найбільший морський торговий порт держави.
Серед цікавих і стратегічно важливих пунктів Одеси – залізничний вокзал, що запрацював у 1883 році. Вважається одним із найкрасивіших вокзалів України.
Під час Першої світової війни будівля вокзалу була зруйнована, а саме, підірвана в 1944 році. Було ухвалено рішення про будівництво нового вокзалу на місці зруйнованого. 12 липня 1952 року станція була наново введена в експлуатацію.
У Одесі є дуже красивий оперний театр. Одеський національний академічний театр опери та балету — є настарішим закладом такого типу в Україні. Цьогоріч йому виповниться 134 роки, однак це друга будівля в історії міста.
Першу одеську оперу відкрили 10 лютого 1810 року. У театрі бували Адам Міцкевич та Микола Гоголь. Утім, через 63 роки в новорічну ніч будівля згоріла, і після того в Одесі понад 10 років не було оперного театру.
Тут виконувалі свої твори Петро Чайковський, Микола Римський-Корсаков. Співали Енріко Карузо, Соломія Крушельницька, Марія Гребінецька та інші.
Приморський бульвар Одеси прокладено на початку ХІХ століття на місці давньогрецького поселення VI–V століть до нашої ери. У 1764 році османи збудували тут фортецю Єні-Дунья, яку у 1793 році модернізували під керівництвом Франца де Воллана.
З відсуванням кордонів російської імперії до Дунаю фортеця стала непотрібною, і на її місце було прокладено Миколаївський бульвар. Бульвар, який у свій час носив назви Новий, Приморський, Міський, бульвар Фельдмана сьогодні являє собою добре збережений ансамбль забудови уздовж берегу моря.
В ході реконструкції бульвару в 2008 році було знайдено залишки грецького поселення. Це фундамент будинку, ритуальні ями з останками тварин, яких приносили в жертву. Залишки фундаменту поміщені під скляний купол, І кожен бажаючий може ознайомитися з ними.
У десятку найкрасивіших сходів Європи входять і Потьомкінські сходи. Під час міських святкувань вони слугують величезною трибуною, з яких глядачі спостерігають святкові феєрверки.
Привертає увагу й Одеський порт. До початку повномасштабного вторгнення пропускна спроможність порту складала 50 млн. тонн вантажів у експортному, імпортному та транзитному сполученні. Приймалися такі види вантажів: нафта і нафтопродукти, газ, рослинні і технічні масла, кольорові і чорні метали, руда, цукор, зернові, і автотранспорт.
Зараз він працює як зерновий коридор, який допомагає підтримувати економіку України. Саме тому дуже часто чути вибухи внаслідок влучання в портову інфраструктуру міста.
Одеський морський вокзал один із найбільших в Україні. Його будівництво почалося одночасно з заснуванням міста – 1794 року.
Красивим є пам’ятник дружині моряка. Він зображує жінку, яка тримає дитину. Її погляд спрямований у водну далечінь, де в блакиті моря бродить корабель, на якому працює чоловік цієї жінки. Ніяких сумнівів немає: вона чекає повернення цього корабля.
Цікавими є Воронцовський маяк та Одеські катакомби. Висота першого сягає 26 м. Це забезпечує його видимість за 15 морських миль (32 км). Цей маяк є свідченням багатої морської спадщини Одеси і невід’ємною частиною її культурного досвіду.
Щодо катакомб, то їх довжина оцінюється приблизно у 2,5 тис. км — один з найбільших підземних лабіринтів на Земній кулі. Їх утворення пов’язано з видобуванням глин, ракушняку, улаштуванням схованок і укриттів. Вважають, що термін «катакомби» не відображає їхню суть, більш точний є термін «підземні каменоломні».
Відомими релігійними спорудами міста є Кірха святого Павла. Це кафедральний собор німецької євангелістсько-лютеранської церкви. Орган Кірхи Святого Павла є одним з найкращих в Україні та складається з 1674 труб.
А найбільшим православним храмом Одеси є Спасо-Преображенський собор, в історії якого є народження, знищення та нове відродження. Святиня в історичному центрі міста є не тільки найбільшою, а й однією із найкрасивіших церков. У ніч на 23 липня 2023 року окупанти зруйнували собор. Наразі триває його реконструкція. Внаслідок повномасштабного вторгнення в Україну, Одеса зазнала і продовжує потерпати від постійних ракетних атак.
Серед відомих мешканців міста не можна не згадати Гамалію Миколу Федорович – мікробіолога і епідеміолога, почесного академіка Академії Наук срср (з 1940 року), заслуженого діяча науки (з 1934 року) і походив зі старовинного козацького роду, предки якого служили ще Хмельницькому. Разом з Іваном Івановичем Мечниковим заснував в Одесі першу бактеріологічну станцію з антирабічним відділом (в росії до того часу такої структури не було).
Постійні тривоги і прильоти стали буденністю для одеситів. Але, незважаючи на це, Одеса продовжує приймати до себе гостей і пам’ятати полеглих героїв, серед яких Юрій Осауленко (з 24 лютого 2022 року мужньо боронив кордони Батьківщини та сумлінно виконував бойові завдання. Юрій загинув 25 липня 2023 року у селі Кучерське (Херсонська область) через влучання баржуючого боєприпасу типу «Ланцет» противника в автофургон) та Сергій Федоляк (був навідником 4 аеромобільного відділення. На війну пішов 3 березня 2022 року добровольцем.9 липня біля села Іванівське Бахмутського району на Донеччині він загинув)
Цікавою і змістовною виявилась нова зустріч, підсумував завідувач кафедри, професор Вадзюк Степан Несторович. За традицією її було завершено хвилиною мовчання на знак пошани пам’яті про загиблих героїв.
Матеріал впорядкувала: доцент кафедри фізіології з основами біоетики та біобезпеки Наталія Волотовська