«Наш університет нині для мене – це стабільна частинка мого життя на тлі всіх страшних подій», – зізнається студентка п’ятого курсу медичного факультету Анна Шкробот. Маючи вже чималий досвід університетського життя, вона радить студентам молодших курсів не лише приділяти значну увагу навчанню, а й обов’язково долучатися до численних громадських проєктів і волонтерської діяльності ТНМУ. Це надзвичайно збагачує – й новими вміннями, й новими друзями.
– Анно, чи змінила вас війна?
– Упевнена, що кожен з нас змінився. Особисто в мене відбулося цілковите переосмислення цінностей. Нині для мене найважливішим є моє життя, життя кожної людини та існування людства загалом. З початком повномасштабного вторгнення рашистів в Україну я глибше збагнула вислів про те, що треба цінувати кожну мить життя. Вчуся так робити.
– Від початку великої війни більшість з нас постійно перебувають якщо не у стресі, то в безперервній напрузі. Як особисто ви рятуєтеся від поганих думок і захищаєте свою психіку?
– Намагаюся завжди у складних ситуаціях генерувати позитив. Наразі просто радію, що можу продовжувати навчатися, займатися буденними справами, що мої рідні, близькі та друзі поруч зі мною. Спершу було дуже складно, тому що після кожних невтішних новин зростали біль, тривожність за країну, за людей. Але людина виживає за допомогою своєї здатності адаптуватися. Тому, як би страшно це не звучало, поступово починаю звикати до цих подій, в яких ми зараз живемо. Хоча на початку війни дуже багато психологів наголошували, що не можна цього робити. Тому щодня намагаюся знайти сили та тішитися найменшими дрібничками, добрими новинами з фронту, зміцнювати віру в нашу Перемогу.
У перші ж дні війни, коли було найважче, хотілося щось робити, чимось допомогти іншим – і цим рятували й себе. Ми з друзями старалися волонтерити, зокрема, допомагали внутрішньо переміщеним особам транспортом, речами першої необхідності, продуктами, також із сестрою Настею, яка навчається в ТНМУ на третьому курсі, сортували медикаменти в університеті, майже кожного дня ходили плести маскувальні сітки для військових.
– Маєте місце сили?
– Це не є фізична локація. З дитинства я дуже люблю багато читати й, коли мені складно, то завжди розгортаю книжку. Це для мене така своєрідна терапія: зайти у свою кімнату, подивитися на свою невеличку бібліотеку, доторкнутися до цих книжок і поринути в книжковий світ.
– Якщо вам довелося б відрекомендувати себе людині, яка бачить вас уперше, що розповіли б насамперед?
– Зазвичай я просто називаю своє ім’я. Повідомляю, що є студенткою медичного університету. Гадаю, це добряче описує нас усіх (усміхається). Розповідаю також про своє захоплення літературою, музикою.
– Як вважаєте, які ваші сильні риси?
– Сильні мої риси – скромність, комунікабельність, відвертість і бажання допомогти. Що найбільше мені у собі подобається? Відкритість до всього нового. Завдяки цьому можу швидко знайти спільну мову з тими, хто мене оточує.
– Ви належите до тернопільської династії лікарів, знаної не лише в нашому краї, а й далеко за його межами. Відоме прізвище вам допомагає, чи, навпаки, накладає величезну відповідальність?
– І допомагає, і мотивує, і водночас накладає відповідальність. Я завжди повинна пам’ятати, що не можу собі дозволити підвести моїх рідних – батьків, бабусь і дідусів, адже вони з дитинства вкладають у мене всі свої сили та старання. Мої рідні є прикладом для мене в усьому.
– Виникають ситуації, коли через це до вас ставляться упереджено?
– Відверто кажучи, вступаючи до університету, я дуже хвилювалася з цього приводу. Але зараз уже триває п’ятий рік навчання й за цей час я вкрай рідко відчувала якесь упереджене ставлення. Навіть не можу згадати чогось конкретного. Дуже вдячна своїй групі та однокурсникам за це.
– Хто найбільше з родини спонукав вас обрати медицину? Чи це було цілком самостійне рішення?
– Я чекала, що це будуть робити (усміхається). Але цього не сталося, бо не було потрібно. Мене спонукало саме середовище. Адже зростала в цілковито лікарській родині. Перша професія, про яку дізналася, була саме професія лікаря. З раннього дитинства уявляла себе в білому халаті й протягом усього шкільного навчання знала, що вступатиму лише в медичний. Мої рідні не наполягали, а навпаки запитували, чи остаточно я визначилася, пропонували інші варіанти. Тож мала повне право вибору. Але родина, звичайно, з радістю підтримала моє бажання стати лікарем.
– Які події з вашого дитинства, шкільних років особливо вплинули на ваше формування?
– Гадаю, що фундамент мого формування – стосунки у нашій родині, що завжди ґрунтувалися на любові та повазі, ми завжди стараємося допомогти одне одному, підтримати в будь-яких життєвих ситуаціях.
Щодо масштабних подій – то це два Майдани, бо саме вони мені допомогли зрозуміти, що я пишаюся тим, що українка, пишаюся своїм народом, його історією.
– Хто з дорослих у той час був для вас найбільшим авторитетом?
– Не можу визначити когось конкретного. У мене ніколи не було кумирів у всіх сенсах цього слова. Завжди намагаюся відшукати в інших щось позитивне, чого можна повчитися та запозичити для себе. Знаходжу це в рідних, друзів, знаменитостей, книжкових героїв. Тому мій авторитет – це якась така мозаїка з різних якостей інших людей.
– Чим захоплювалися у школі? Про що мріяли?
– Тривалий час професійно займалася бальними танцями й навіть досягла досить непоганих успіхів. Зі шкільних предметів найбільше любила літературу та біологію. Обожнювала енциклопедії, книги про історію, міфологію. З того часу мої захоплення кардинально не змінилися, лише приєдналася медицина.
Щодо мрії, то я завжди дуже хотіла багато подорожувати, щоб познайомитися з різними культурами, побачити дива природи.
– Пригадуєте ваші найяскравіші враження в перші місяці навчання в ТНМУ?
– Зізнаюся, дуже хвилювалася, вступаючи до університету. Мені було дуже тривожно перегортати цю сторінку мого життя. Все невідоме! Такі буденні нині для мене речі, як, скажімо, піти на лекцію, одягнути халат чи просто зайти в лікарню, тоді щоразу викликали бентежний трепет. Одне з найяскравіших вражень – перше заняття з анатомії в нашому музеї. Воно ментально значно наблизила мене до моєї професії, допомогло усвідомити, що я вже справді студентка медичного університету.
– Які найголовніші поради дали б нинішнім першокурсникам?
– Оскільки належу до університетської команди менторів, то завжди нагадую першокурсникам, що потрібно наполегливо та систематично вчитися, не здаватися при невдачах, брати активну участь у позанавчальному житті університету. Особлива складова – дружити з одногрупниками, адже вони – це наше оточення на наступних шість років життя.
– Ви активно долучаєтеся і до громадської діяльності університету, і до наукової роботи. Чому?
– Насамперед тому, що люблю цим займатися. Ця активність дозволяє мені розбавити буденність. Я відразу хотіла долучитися до позанавчальної діяльності університету, бо для мене це чудовий спосіб розширити коло спілкування, познайомитися з цікавими людьми. Тож з радістю стала учасницею першого волонтерського проєкту. Потім познайомилася з іншими студентами, які запропонували мені приєднатися до їхніх проєктів. Так долучилася до студентського влогу «Outlook», пізніше до менторського корпусу. Разом з однодумцями ми також організовували проведення лекцій школярам до Дня ментального здоров’я, торік – акції до Всесвітнього дня прибирання. Крім того, я ще є учасницею студентського наукового товариства.
– Які напрямки науки вас цікавлять?
– Мої перші кроки в науці пов’язані з кафедрою мікробіології, де я працювала над своєю першою науковою роботою на тему новітніх досліджень туберкульозу. Відразу зрозуміла, що це для мене досить цікаво, тож почала брати більш активну участь у науковому житті університету. Впродовж 3-4 курсів написала дев’ять наукових публікацій та шість разів виступала на наукових конференціях з доповідями, що стосувалися і неврології, і дерматології, і онкології, а також волонтерських організацій та проєктів, зокрема, нашого менторського корпусу. Мені дуже цікаво цим займатися, це додає нових цілей та спонукає рухатися вперед.
– Як усе встигаєте? Поділіться власними секретами.
– У мене є таке правило: якщо люблю займатися певною справою, то й маю встигнути її зробити. Тому якщо мені щось цікаво, то в будь-якому разі знайду час на втілення цього. Якщо ж уже дуже багато справ, люблю планувати та деколи навіть щохвилинно розписую свій день. Не для того, щоб скласти план подій, а більше, щоб заспокоїтися, що все це зможу зробити (усміхається).
– Уже остаточно визначилися зі спеціалізацією?
– Розглядаю кілька варіантів. З кожним роком навчання та вивченням нових предметів мої уподобання змінюються, я постійно захоплююся чимось новим, тому ще не визначилася. Стараюся все зважити, зрозуміти, до чого найбільше лежить душа та маю здібності, щоб максимально реалізувати себе. Докладу всіх зусиль, щоб стати професіоналом своєї справи, яку б не обрала.
– Ким бачите себе в майбутньому? Яка ваша найзаповітніша мрія?
– У мене немає чіткої картинки свого майбутнього, є певні поняття, чого хочу досягти. Головна мрія, звичайно, щоб настала наша Перемога, щоб ми жили в мирній країні, в якій я мала б можливість реалізуватися та працювати задля досягнення всіх своїх мрій, зокрема, й подорожувати світом. І мріяти далі! Наразі найважливіша ціль, до якої хочеться якнайшвидше дійти, – Перемога. Зараз важко зосередитися на чомусь іншому.
– За що ви найбільше вдячні Тернопільському національному медичному університету ім. Івана Горбачевського?
– Останнім часом помітила, що коли у вихідні проїжджаю чи проходжу повз корпуси нашого університету, то завжди відчуваю наче частинку рідного дому, близькості. За що можу подякувати? Напевне, передусім за можливість не лише вчитися та розвиватися як лікарка, а й пробувати себе в найрізноманітніших напрямках. Дуже вдячна також університету за стабільність. Так, наш виш нині для мене – це стабільна частинка мого життя на тлі всіх цих страшних подій. Дуже рада, що, незважаючи на все, що відбувається, в мене є заняття з дев’ятої до третьої години, мені подобається мати цей графік у своєму житті. За роки навчання в ТНМУ познайомилася з багатьма цікавими непересічними особистостями, знайшла багато друзів. Дякую університету за них. Дякую ТНМУ за те, що справді надав мені можливість розвиватися в усіх сферах мого життя!
Мар’яна ЮХНО-ЛУЧКА