Розмова з молодою науковицею, докторкою філософії Мар’яною Данчишин про те, як вона змінила фах кардіологині на не менш захопливий та цікавий світ профілактичної медицини.
– Пані Мар’яно, коли розпочався старт у вашій науковій кар’єрі?
– Мій шлях у науку розпочався 2011 року, коли вперше переступила поріг кафедри загальної гігієни та екології. Тоді до нас на заняття прийшов професор Володимир Андрійович Кондратюк. Його розповідь дуже мене зацікавила, зокрема, він повідав про свою наукову діяльність, як свого часу досліджував питну воду та джерела водопостачання у Казахстані. Затамувавши подих, ми всією групою слухали неймовірні історії про науково-дослідницькі експедиції, наземні, поверхневі питні води. Мене дуже заінтригувала тема води в тому сенсі, що ми щодня вживаємо цей продукт, але практично не цікавимося його складом. Здебільшого можемо оцінити органолептичні властивості води, щоправда, не завжди це буде якісно. Отож я вирішила професійно зайнятися водою й попросила Володимира Андрійовича, щоб він став моїм науковим керівником з тим, аби вивчати цю проблематику. Перша тема, над якою розпочала роботу, була про вплив якості питної води на розвиток захворювань. Ми брали зразки питної води, які досліджували в лабораторіях тодішньої санітарно-епідеміологічної станції, а я оцінювала вміст нітратів, сульфатів, хлоридів та інших речовин у ній, а згодом проводила аналіз щодо її впливу на розвиток хвороб.
– Цікаво, що з’ясували, бо тема актуальна не лише в Україні, а й у світі?
– Так, вона й справді є доволі дискутабельною серед науковців на міжнародних платформах. Щодо наших досліджень, то, скажімо, більш жорстка вода може сприяти розвитку сечокам’яної хвороби у людей, які тривало її вживають. Якщо ж висока концентрація нітритів і сульфатів у воді, а якщо ще й вживати її натще, то це може спровокувати розвиток захворювань шлунково-кишкового тракту, зокрема гастриту, спричинити біль у шлунку. Якщо ж недостатньо електролітів у воді, то зазнає негативного впливу водно-електролітний баланс, зокрема склад мінеральних речовин в організмі. Ось такі не дуже втішні новини.
– Ваш науковий керівник – професор Володимир Андрійович Кондратюк постать відома й визначна на теренах української профілактичної медицини. Які настанови отримали від нього на початку вашого наукового шляху?
– Професор Володимир Андрійович – ціла епоха в історії вітчизняної галузі. Найбільша наука від нього – це ставитися до людей з пошаною, добротою та відкритістю. І він це демонстрував власним прикладом, допомагаючи людям. Був дуже світлою, чудовою людиною та шанованим науковцем не лише в Україні, а й за її межами, зокрема з тих часів, коли ще працював у Казахстані. Це «водник» високого класу, як кажуть у наукових колах, бо на високому професійному рівні досліджував питну воду. Коли я прийшла навчатися в аспірантуру, то, звісно, переживала, а чи зреалізую власні мрії, яку тему обрати для дисертації, а він усе мене заспокоював: «Не хвилюйся так, Мар’яно, все буде добре. Усі це проходили, і тобі теж вдасться. Головне – квапся, не поспішаючи».
– Ви досліджували вплив нітратів на організм людини під час їх надходження з питною водою.
– Останніми роками в нас відбувається велике забруднення децентралізованих джерел водопостачання нітратами. Проблема в тому, що нітрати комплексно впливають на весь організм. Візьмімо, наприклад, кровоносну систему, коли нітрати, взаємодіючи з гемоглобіном, утворюють метгемоглобін, який заважає доступу кисню до тканин. Організму це загрожує анемією. Якщо на такій воді приготувати молочну суміш чи іншу їжу для немовляти, то в дитинки може виникнути таке захворювання, як водно-нітратна метгемоглобінемія – небезпечна недуга, викликана токсичною дією нітратів, по-іншому – синюшність немовлят. Ця проблема прикметна як для України, так і для світу, адже фіксуються високі показники летальності не лише в нас, а й в Європі. У зоні ризику також вагітні, бо в період очікування материнства організму й так нелегко впоратися з додатковими навантаженнями, а коли ще додається вода з нітратами, то це подвійне виснаження із загрозою розвитку анемії.
Пригадую випадок, коли молода жінка мала на меті оздоровитися за допомогою здорового харчування. Вона вирішила пити зранку натще теплу водичку з власної криниці. Здавалося б, нічого незвичного, тим більше, що вода одразу ж після пробудження – нині в тренді здорового харчування. Але через три місяці такого пиття жінка відчула біль у шлунку. Пацієнтку обстежили, провели гастродуоденоскопію, але жодних проблем зі шлунком не виявили. Звісно, в поле зору потрапила криниця, з якої жінка набирала воду, але це джерело водопостачання розташоване було згідно із санітарно-гігієнічними нормами, поруч не було ні вигрібної ями, ні вуличного туалету. Щоправда, коли провели аналіз на якість води з цієї кринички, то з’ясувалося, що рівень нітратів сягав 70 мг/л за норми 50. Така концентрація нітратів у воді й спричинила подразнення шлунка. Зауважу, що під час переварення води нітрати перетворюються на нітрити й стають ще агресивнішими.
– Як зарадити цій проблемі, бо зрозуміло, що криниця навіть в іншому кутку подвір’я – не вихід?
– Єдине, чим можна зарадити цій прикрості, – встановити систему зворотного осмосу з тим, аби забрати з питної води нітрати. Щоправда, перед тим потрібно провести водогін, аби вода централізовано потрапляла до будинку.
– Чим завершилася історія з жінкою?
– Припинила вживати цю воду – й її загальний стан значно покращився. Справа в тому, що не завжди ми можемо відрізнити якісну воду від не дуже якісної: на смак ніби непогана, не каламутна, а прозора, та й неприємний запах теж відсутній, тобто органолептичні властивості, на перший погляд, у нормі. Втім, така смакоароматика не завжди в поміч, бо вода може приховувати у собі безліч «таємниць», зокрема й високу концентрацію нітратів, що потім відгукнеться віддаленими негативними наслідками для організму.
– Пані Мар’яно, в минулому ви – лікарка-кардіологиня. Із соціальних мереж дізналася. А чи не шкодуєте, що змінили напрям?
– Якщо мовити про нині й тепер, то аніскілечки. Звісно, виникає логічне запитання: чому так сталося? На мій погляд, кафедра гігієни та екології закладає основи профілактичної медицини. А я за принцип – краще профілактувати та запобігти захворюванню, ніж потім його лікувати. Зрозуміло, нелегко мені далося це рішення, бо я й у магістратурі навчалася, й клінічну ординатуру закінчила, й пацієнтів у кардіологічному відділенні другої міської лікарні лікувала. Взагалі була залюблена в кардіологію ще зі студентських років, але вона завжди йшла в моєму житті поруч з гігієною. Коли ж з’явилося місце в аспірантурі на кафедрі гігієни та екології, пішла, не роздумуючи. Не лукавитиму, важкувато, незвично спочатку було, особливо після роботи в клініці, але з кожним днем обрії профілактичної медицини дедалі більше розширювалися – почала заглиблюватися в цю науку, навчилася прислухатися до деталей, оцінювати її з точки зору запобігання, а не лікування недуг.
– Отож, мав рацію М. І. Пирогов, коли стверджував, що «Майбутнє належить медицині попереджувальній»? Дослухалися видатного хірурга?
– Любов до профілактичної медицини розпочиналася невеликими кроками, без зайвої метушні, але з глибоким розумінням важливості цієї галузі, бо в кардіології дещо інша тактика, особливо за невідкладних станів. Але якщо кардіологія рятує одну людину, то профілактична медицина – ціле людство. Не пригадую, кому належать ці слова, але вони дуже влучно відображають суть цієї професії.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, я була лише на початковому етапі написання своєї дисертації. Певна річ, було дуже страшно – не знаєш, як діяти далі, скільки триватиме війна, зусібіч надходять невтішні новини. Але разом з тим я з головою, як мовиться, поринула у свої дослідження, і з кожним разом дедалі більше й більше мене захоплювала ця робота. Хай дарує мені кардіологія, але я відчувала, що саме гігієнічний напрям – це моє, те, до чого прагне душа. Наукова праця надихає, допомагає звільнити мозок від важких думок. Мені вистачило одного року, щоб написати роботу. Трохи навіть пишаюся собою, бо ж непросто було з дитиною на руках у декретній відпустці працювати, але я це зробила, і це моя маленька особиста перемога – над собою, якимись сумнівами чи ваганнями. Ще на шостому курсі поставила собі за мету прийти на зустріч випускників з дипломом доктора філософії. Й так усе склалося – у січні 2024 року я отримала диплом, а у червні відбулася зустріч з однокурсниками. Виходить, мрії збуваються.
– Яким проблемам присвячені ваші нинішні наукові пошуки? Що у сфері ваших наукових інтересів і зацікавлень?
– Ми живемо в часи великої війни, яка позначилася, по суті, на кожному з моїх співвітчизників. Тема психогігієни, якою наразі вирішила зайнятися, – як впливатимуть ті чи інші чинники нашого неспокійного життя на розвиток тривожності та що може запропонувати сучасна наука для подолання цього стану. Завдання психогігієни в тому, щоб, профілактуючи цю тривожність, впливаючи на наше ментальне здоров’я, впорядковуючи наш стан, ми могли самі впливати на те, аби не розвивалися соматичні хвороби. Можливо, для когось видаватиметься дивним, але психологічні техніки, як-от арт-терапія чи музико- терапія, майндфулнес і багато інших, дозволяють з активного режиму переходити плавно в режим спокою та уникнути фармтерапії, яка також безслідно для організму не минає. Це сприятиме також нормалізації психологічного стану й загалом способу життя.
– Що вам допомагає долати стрес? Як налаштовуєте свій організм на позитив усупереч невтішним новинам?
– На поміч приходить художня література – це і любовні романи, та й фільми про кохання теж годяться, бо, як каже моя донька, краще дивитися фільми про кохання, ніж мультики низької якості. Люблю малювати картини, музика теж у пріоритеті. Можу навіть трішки потанцювати під улюблену мелодію й раджу всім, щоб скинути з плечей зайве – нерадісні думки, тяжкі погляди, неприємні враження. А під час прильотів чи нічних тривог рятує донька, бо в цей час я маю бути для неї тилом, її скелею, надійним захистом. Це мобілізує й дає надію просто жити та насолоджуватися кожним днем.
Лариса ЛУКАЩУК