Як Тернопільський медуніверситет відсвяткував День вишиванки
Вишиванка для українця – не просто одяг. Це – щось значно глибше, закарбоване на рівні ДНК, що передається з молоком матері, з першою колисковою, з тихим шепотом бабусиних молитов. Це – символ нашої незламності, наша броня та гордість, яку проносимо крізь віки, аби передати нащадкам як найдорожчий скарб. У Тернопільському національному медичному університеті імені Івана Горбачевського до українських традицій завжди ставилися з особливим трепетом. Тут виховують не лише професіоналів-медиків, а й свідомих громадян, для яких поняття «Батьківщина» та «національна ідентичність» є засадничими.
Цьогорічний День вишиванки у виші відбувся в атмосфері неймовірного тепла, хоча й припав на непростий та відповідальний час. Кінець навчального року – це традиційно розпал екзаменаційної сесії. Коридори університету зазвичай сповнені зосередженої тиші, легкого хвилювання та запаху кави. Проте цього дня навіть найнапруженіші хвилини підготовки до іспитів осяялися кольоровим розмаїттям ниток на білих полотнах.
Студенти ТНМУ вкотре довели: жодні клопоти чи переживання перед іспитами не можуть затьмарити справжнього свята душі. Майбутні лікарі приходили до аудиторій у барвистих вишиванках, перетворюючи університетські лабораторії та лекційні зали на справжній квітучий сад. Багато хто з них зізнавався: вишита сорочка цього дня стала для них справжнім оберегом.
«Коли на мені сорочка, яку вишила мама або подарувала бабуся, я відчуваю неймовірний приплив сил. Здається, ніби за плечима стоїть весь мій рід і підтримує мене. У вишиванці почуваюся впевненіше, спокійніше, вона додає тієї внутрішньої рівноваги, яка так необхідна під час відповіді на складному іспиті», – ділилися враженнями студенти в перервах між іспитами.
Викладацький склад університету також продемонстрував вражальну єдність. 21 травня адміністративні корпуси та кафедри ТНМУ запалахкотіли всіма барвами українського орнаменту: від білосніжного «білим по білому» – до густих, насичених кольорів подільської вишивки та славнозвісної борщівської сорочки, де кожен стібок розповідає про долю краю. Близько обіду внутрішній дворик адміністративного корпусу перетворився на епіцентр єднання – тут зібралися всі разом, аби зафіксувати цю мить на спільній світлині, що стане частиною історії університету.
Ми скористалися цією нагодою, аби розпитати представників ТНМУ, що для них означає вишиванка.
СВІТЛАНА ПІДРУЧНА: «УНІВЕРСИТЕТ – ЦЕ ВЕЛИКА РОДИНА»
Завідувачка кафедри медичної біохімії Світлана Підручна пов’язала своє життя з ТНМУ ще 1986 року. Для неї університет – це не просто місце роботи, це простір, де минуло життя, де гартувався характер і формувалися цінності.
«ТНМУ для мене – це другий дім, а іноді здається, що й перший, – ділиться Світлана Романівна. – Кожне свято, яке відзначаємо в цих стінах, має родинний присмак. Наша університетська громада заслуговує на те, щоб навіть у цей страшний час пекельної війни ми знаходили можливість зустрітися, привітати один одного та вшанувати наші традиції. Багато хто з нас дістав із шаф реліквії, які вишивали ще наші мами, бабусі та прабабусі. Мусимо їх шанувати, бо пам’ять предків – це те світло, яке не дає нам згаснути у найтемніші часи».
ГРИГОРІЙ ЗАГРИЧУК: «ВИШИВАНКА, ЯК МІСТ МІЖ НАРОДАМИ»
Завідувач кафедри загальної хімії Григорій Загричук розповів історію, яка демонструє, як українська вишиванка здатна долати тисячі кілометрів і відкривати серця представників зовсім інших культур. Для нього сорочка завжди була супутником – від дитячих святкувань у вишитих краватках до поважних наукових форумів.
«З пам’ятних моментів особливо вирізняється одна історія, – згадує Григорій Ярославович. – У мене була особлива біла вишиванка, виконана в техніці “білим по білому” – надзвичайно тонка й елегантна робота. Саме в ній я поїхав до Узбекистану на наукову конференцію. Під час зустрічі місцевий проректор був настільки вражений виглядом нашого національного одягу, що не втримався й двічі під час розмови наголосив: “Яка неймовірна, яка гарна вишиванка!”».
Григорій Ярославович, знаючи багаті традиції та етикет східних народів, миттєво зрозумів підтекст цього захоплення. В Узбекистані існує непорушне правило гостинності: якщо людина двічі щиро похвалила річ, що тобі належить, це свідчить про її глибоку симпатію до цього предмета. За звичаєм, господар або власник має подарувати цю річ гостеві на знак пошани та дружби.
«Відтак, я вирішив подарувати цю вишиванку йому. Ви б бачили очі цієї людини – це було справжнє щастя й взаємна повага. Але на найприємніше чекало попереду: коли ми святкували 60-річчя нашого університету, цей проректор приїхав до нас у Тернопіль саме у цій вишиванці».
МАР’ЯНА ВАРВАРУК: «САКРАЛЬНИЙ СКАРБ І ВЛАСНА ТВОРЧІСТЬ»
Для Мар’яни Варварук, асистентки кафедри екстреної та симуляційної медицини, керівниці театрального колективу «Арт-драма», вишиванка – це пристрасть і безцінний спадок. Вона володіє великою колекцією, де кожна сорочка має свою історію.
«Цього року мій вибір припав на стриману. Час зараз такий, що настрій вимагає певної внутрішньої тиші та зосередженості, – розповідає пані Мар’яна. – У моїй колекції є чотири особливі вишиванки, які бабуся вишивала саме для мене. Вона ретельно обирала візерунки у своїх подруг і знайомих, відбирала найкраще, аби передати мені. У нашій родині це справжній культ: тато береже вишиванку дідуся, брат – від іншого діда, а я маю скарби від бабусь. Моя бабуся (мамина мама) була неймовірною майстринею. У нашому домі все дихає її роботою: від серветок та рушників – до складних сорочок».
Ця любов до народного мистецтва надихнула Мар’яну й на власну творчість. Попри величезну зайнятість, вона вже пів року працює над створенням власної борщівської вишиванки бісером. «Через брак часу робота просувається не так швидко, як хотілося б, але я знаю, що фінал не за горами. Вишивання для мене – це спосіб зв’язку з минулим», – додає вона.
ІВАН КЛІЩ: «ВИШИВАНКА, ЯК СИМВОЛ НЕСКОРЕНОСТІ»
Завідувач кафедри фармакології з клінічною фармакологією, професор Іван Кліщ нагадав про історичну роль вишитої сорочки як мовчазного, але потужного протесту проти нівелювання українства.
«У часи, коли ми ще не мали власної незалежної держави й навіть не сміли про неї відкрито мріяти, вишиванка була чи не єдиним доступним проявом нашої причетності до України, – наголошує Іван Миколайович. – Я часто переглядаю старі світлини 1960-70-х років зі свого рідного села Голгоча Підгаєцької громади. Дивуюся: чому тодішні партійні органи не звертали на це такої прискіпливої уваги? Адже на кожному святі, на кожному концерті в клубі люди були у вишиванках. Тоді для них це була ще більша цінність, ніж нині. Які б «зайди» не приходили на нашу землю, ми завжди залишатимемося собою, доки на наших грудях розквітають ці орнаменти».
АРКАДІЙ ШУЛЬГАЙ: «ВИШИВКА, ГАРТОВАНА КОЛИМОЮ»
Найбільш щемливою та трагічною була розповідь проректора з науково-педагогічної роботи, професора Аркадія Шульгая. Для його родини вишиванка – це не лише свято, а й символ страждань і незламності духу у сталінських таборах.
Батько Аркадія Гавриловича був учасником Української повстанської армії (УПА), воював за волю України, за що вся родина зазнала жорстоких репресій від радянської влади. Мати пана Аркадія пройшла через пекло сталінських ГУЛАГів, відбуваючи покарання на далекій Колимі в Магаданській області.
«У моїй родині вишиванка завжди була синонімом державності, – з болем і водночас з гордістю розповідає професор. – У мене вдома зберігається вишита картина та мамина сорочка, яку вона вишивала там, на Колимі, у засланні. Уявіть собі: людина в нелюдських умовах, у вічній мерзлоті, за тисячі кілометрів від рідного дому, знаходить голку, нитку й створює українську вишивку. Це була її молитва за Україну, її спосіб вижити та не зламатися. Тому для мене вишиванка – це насамперед наша ідентичність, ціна якої – кров і роки заслання наших рідних».
Свято вишиванки у ТНМУ завершилося, але піднесений настрій та відчуття єдності залишилися у серцях. Цей день засвідчив, що університетська спільнота – це не лише про науку, іспити та клінічні протоколи. Це про глибоку повагу до історії, про шану до предків і про велику віру в майбутнє.
Зоряна ТЕРЕЩЕНКО
Світлини авторки