Як в ТНМУ готують нову генерацію протезистів
В Україні десятки тисяч військових та цивільних потребують протезування. Через повномасштабне вторгнення ця цифра стрімко зростає. Для надання якісної і вчасної допомоги насамперед потрібні кваліфіковані спеціалісти. Цьогоріч вперше чотири українські медичні виші випустили протезистів-ортезистів, які навчалися за новою магістерською програмою.
Як відбувається підготовка таких важливих для України кадрів, чому навчають студентів, які особливості цієї професії дізнавалася кореспондентка Укрінформу в Тернопільському національному медичному університеті імені І. Горбачевського.
«Потрібні фахівці, які забезпечать повний супровід пацієнта після ампутації»
У 2024 році медичні університети у Львові, Києві, Тернополі і Харкові запровадили підготовку магістрів за спеціальністю «Протезування-ортезування».
«До цього часу технічні університети готували техніків-протезистів-ортопедистів, які займаються виготовленням протезів. Натомість нова магістерська програма готує спеціалістів ширшого профілю, які можуть працювати як члени мультидисциплінарної реабілітаційної команди. Йдеться не лише про технічне складання протезів, а й про повний супровід пацієнта після ампутації – від медичних аспектів протезування до адаптації людини у соціумі. Майбутні фахівці навчаються працювати у взаємодії з лікарями фізичної та реабілітаційної медицини, фізичними терапевтами, ерготерапевтами, психологами та соціальними працівниками. Вони вивчають медичні технології, біомедичну інженерію та сучасні методи протезування, зокрема біонічні протези верхніх і нижніх кінцівок”. – розповідає гарант програми «Протезування-ортезування», завідувач кафедри медичної реабілітації Тетяна Бакалюк.
За її словами, через війну потреба у висококваліфікованих протезистах в Україні стрімко зростає. А магістерська програма допомагає за доволі короткий термін ( навчання триває 1 рік і 10 місяців) якісно підготувати фахівців, які зможуть працювати у клініках, центрах протезування, на виробництві або продовжити наукову та викладацьку діяльність, зокрема займатися винахідництвом.
Запровадження в Україні окремої магістерської програми для підготовки сучасних фахівців з протезування-ортезування максимально підтримав громадський сектор та іноземні партнери.
«Ми вдячні громадській організації «Протез Хаб» та її очільниці Антоніні Кумці за її допомогу у створенні навчальної програми та залученні міжнародної підтримки. Завдяки їй нам вдалося налагодити співпрацю з викладачами Шведського університету Jonkoping та взяти участь у міжнародному проекті SU-CARE, який спрямований на вдосконалення освіти у галузі протезування, ортезування та реабілітації. Також вдалося залучити американського фахівця, сертифікованого експерта за програмою ABC з ортезування та протезування Остіна Девідса до викладання доволі складного курсу з біомеханіки і патологічної ходи для наших студентів”, – зазначила Тетяна Бакалюк.
Тернопільський національний медичний університет налагодив продуктивну співпрацю з професором з протезування Університету прикладних наук Верхньої Австрії Хубертом Еггером.
«Професор Еггер є не лише викладачем, а й інноватором у галузі протезування. Поряд із викладанням він займається розробкою інноваційних рішень, які сьогодні використовуються провідними світовими компаніями. Свої візити професор Хуберт Еггер здійснює у період власної відпустки, адже офіційні відрядження до країни, яка перебуває у стані війни, наразі не передбачені. Він працює зі студентами, а також завжди бере участь у наших наукових конференціях і ділиться своїми напрацюваннями», – каже пані Тетяна.
«Ми самі виготовили протез і це було дуже круто»
Зустрічаюся зі студентами спеціальності «Протезування-ортезування» на кафедрі медичної реабілітації медуніверситету, яка розташована на базі одного із центрів протезування та адаптації. Саме тут майбутні фахівці на практиці опановують ази професії: проходять усі етапи підбору і виготовлення протезів, працюють з пацієнтами.
В аудиторії більшість хлопців, лише одна дівчина. Розпитую студентів, що їх мотивувало опанувати таку непросту, але дуже потрібну професію. Богдан Сліпець з Чернігова спершу працював фельдшером, а потім реабілітологом.
«Три роки тому у нас у місті з протезуванням було складно. У лікарні, де я працював, були пацієнти, яким потрібна була допомога протезиста, але дуже складно було знайти фахівця. Тоді я подумав, чому б не стати протезистом, почав шукати в інтернеті, як можна опанувати цю професію і вступив на магістратуру у Тернопільський національний медичний університет. Я радий, що зробив такий вибір і здобув цю надзвичайно потрібну сьогодні професію», – зізнається хлопець.
Богдан уже закінчує навчання і поряд з тим працює за фахом. І не лише він. Частина студентів теж уже знайшли роботу. Ілля Козачок після бакалаврату з екстреної медицини вступив на спеціальність “протезист-ортезист”.
«Я почав працювати через кілька тижнів після початку навчання на магістратурі. Знання, які я отримую в університеті, відразу ж застосовую на практиці. Пацієнтів зараз доволі багато, тому і роботи теж вдосталь», – розповів Ілля.
Зоряна Кінах вступила на програму після опанування фаху медсестри. Дівчині подобається, що вона отримує багато нових знань і практичних навичок.
«Спочатку у нас були базові предмети, але навіть ту саму хірургію чи неврологію, яку я вже проходила на медсестринстві, ми вчили під іншим кутом зі сторони протезування. Тобто це були нові знання, які до того там не отримували. Дуже багато курсів з іноземними викладачами. Та найбільше для себе виділю саме практику. Ми пройшли всі етапи виготовлення протеза. Самостійно знімали мірки, виготовляли гіпсовий негатив і гіпсовий позитив, потім все складали разом. Ми десь тиждень скручували цей протез і дійсно його зробили. Це було дуже круто і ми отримали величезний досвід», – зізнається Зоряна.
Робота з гіпсом і точність до міліметра
Після знайомства вирушаємо зі студентами і їх наставниками у навчальні лабораторії, де, власне, проходять практичні заняття та створюють протези, даруючи шанс на повноцінне життя людям з ампутаціями. Прошу розповісти і показати на практиці весь процес.
«Робота протезиста з пацієнтом починається не з виготовлення самого протеза, а з комплексного огляду людини у складі мультидисциплінарної команди. Фахівці оцінюють стан пацієнта, ступінь загоєння тканин, сформованість кукси та рубців, а також визначають, чи готова людина до протезування саме зараз. У деяких випадках процес доводиться відтерміновувати, а пацієнта скеровувати до інших спеціалістів для додаткової підготовки», – пояснює лікар фізичної та реабілітаційної медицини Юрій Завіднюк.
Перший етап виготовлення протеза – створення гіпсового негативу, тобто форми, безпосередньо знятої з кінцівки пацієнта. Саме з нього виготовляють гіпсовий позитив – точну копію кукси, з якою надалі працює протезист. Для цієї роботи фахівцю потрібно зробити велику кількість вимірювань. Богдан Сліпець показує свій робочий зошит. Зізнається, ця, здавалося б, звична для студента річ є незамінним інструментом в роботі.
«Сюди я записую усю необхідні інформацію про пацієнта – параметри ампутованої та здорової кінцівок, особливості будови та точки навантаження. Ці дані потрібні для того, щоб майбутній протез був не лише функціональним, а й максимально відповідав анатомії пацієнта та забезпечував симетричний вигляд», – розповідає Богдан.
Після заливання гіпсу у негатив отримують позитив, який потім вручну доопрацьовують. Протезист буквально по міліметрах підганяє форму – десь сточує матеріал, десь навпаки нарощує його, формуючи правильні точки тиску та розвантаження. Особливу увагу приділяють ділянкам, де виступає кістка, аби уникнути надмірного тиску та болю під час користування протезом.
«Саме на основі такого гіпсового позитиву формується куксоприймальна гільза – одна з ключових частин майбутнього протеза. Цей виріб виготовляють індивідуально. Пацієнти можуть обрати собі колір або ж малюнок на ній. Можна заламінувати шеврони чи малюнок улюбленої футболки або ж зробити, щоб світилася у темряві. Такі речі додають позитивних емоцій. Також ми виготовляємо куксоприймальні гільзи на 3Д принтерах, наданих нам урядом Японії. Студенти теж навчаються з ними працювати. Наступний етап – це збірка протеза, примірка і регулювання», – каже пан Юрій.
«Я дуже зрадів, коли вперше після ампутації зміг взяти чашку з кавою»
Важливий етап роботи – налагодження взаємодії з пацієнтом. Студенти зізнаються, інколи це буває непросто, але чим більше практики, тим краще це вдається. У центрі протезування та адаптації, на базі якого навчаються майбутні магістри, знайомлюся з військовослужбовцем 10-ї гірсько-штурмової бригади Андрієм. Вісім місяців тому він отримав важке поранення на Донеччині та втратив руку. У Тернополі проходить реабілітацію і звикає до біонічного протезу.
«Андрій унікальний, тому що він настільки швидко навчився керувати біонічною кистю, що ми всі були вражені. З досвіду ми розуміємо, що це дуже складний процес, адже потрібно навчитися м’язами керувати рухами протеза, стискати кисть сильніше і слабше, дозувати зусилля. Але Андрій настільки блискавично це освоїв, що вже з перших разів йому все вдалося», – зазначив лікар фізичної та реабілітаційної медицини Юрій Завіднюк.
Військовослужбовець зізнається, з нетерпінням очікував виготовлення протеза.
«Я дуже хотів спробувати ним користуватися. Адже під час підготовки інколи з’являлося нерозуміння, навіщо робити ті чи інші вправи, для чого це потрібно», – розповідає Андрій.
Запитую, який момент за останні кілька місяців йому запам’ятався найбільше.
«Коли я вперше надів протез, розім’яв руку і відразу пішов пити каву. Спробував взяти чашку, мені вдалося. Досі пам’ятаю це відчуття», – зізнається чоловік.
Юрій Завіднюк зазначає , що пацієнту інколи складно пояснити, що всі дії, які здійснюються до протезування, вони мають якусь кінцеву мету.
«А вже, коли він починає користуватись протезами, тоді розуміє, для чого це було. Тому під час підготовки нам доводиться підтримувати мотивацію людей до виконання того, що необхідно. Особливо, коли період очікування тривалий, це буває важко. Дуже допомагає позитивна атмосфера, яка спонукає пацієнта включитися у процес. Про це ми розповідаємо нашим студентам і ділимося досвідом, як долати такі виклики», – зазначає лікар.
Саме практичні знання, новітні розробки та передовий міжнародний досвід – один із пріоритетів підготовки нової генерації протезистів, переконані у тернопільському медуніверситеті. Вже у червні тут випустять перших магістрів, які допомагатимуть українцям з ампутаціями повернути свободу і незалежність у їхнє життя.
Юлія Томчишин.