Про те, що доцентка нашого університету, відома волонтерка Тамара Воронцова пише ікони, дізналася із соціальних мереж. З’ясувалося, що зайнялася вона іконописом майже рік тому і навіть уже має певні успіхи. Тамара Олександрівна зізнається, що таке заняття їй до душі, бо приносить відчуття духовної насолоди, допомагає пізнанню істини, а ще це один із засобів рефлексії на значущі події, які переживає. Нашій газеті вона розповіла про те, як прийшло в її життя це мистецтво та своє розуміння сенсу іконопису.
Бажання малювати з’явилося в Тамари Воронцової ще в дитинстві, тож батьки відвели її до тодішнього будинку піонерів на гурток малювання, але особливого тяжіння до цього мистецтва не відчула. Щоправда, намалювала кілька картин, які всім дуже сподобалися. Це копії всесвітньовідомих художніх полотен, для яких знайшлося місце на стінах її помешкання. Кілька років тому студенти подарували своїй улюбленій викладачці абонемент у художню майстерню, куди люди спеціально приходять, аби щось самостійно намалювати та насолодитися цим процесом.
З-поміж великої кількості зразків для своєї майбутньої картини вона чомусь обрала зображення літнього поля. Зразок був невеликий, з розмір поштової листівки, його потрібно було перенести на значно більше полотно. Взяла олійні фарби й почала малювати, хоча до цього, напевне, років з десять пензля в руках не тримала. Власниця художньої студії її картину дуже хвалила, бо робота виявилася чудовою, а, як з’ясувалося згодом, вона створила копію відомої картини Вінсента ван Гога «Пшеничне поле з кипарисом». Отож перша ластівка майбутнього захоплення полетіла. Згодом з’явилося бажання ще щось намалювати. Давній приятель – художник Олег Кіналь, який не раз допомагав пані Тамарі у волонтерських справах, став у нагоді й цього разу – познайомив з відомим в Тернополі іконописцем, заслуженим майстром народної творчості України Володимиром Шерстієм. Але тоді Тамара Воронцова не зовсім й уявляла, яке «випробування» на неї чекає.
«Пан Володимир мене зустрів та гостинно відчинив двері до своєї майстерні. Коли увійшла, то й не здогадувалася, що потрапила на майстер-класи з іконопису. Побачила десятки образів, картин у візантійському стилі, було таке враження, що це музей. Для мене це було культурне потрясіння. За мольбертами сиділи жінки та малювали ікони. Коли я побачила їхні роботи, перша думка була: «Я в житті такого не намалюю!»
Тамара Олександрівна пригадує, як уперше сіла за мольберт, було дуже лячно, чи вийде, чи зможе взагалі щось написати, витала думка. Але потрохи освоїлася. Каже, що спочатку руки трусилися, бо ж розпочинала зі старовинної Вишгородської ікони Божої Матері, однієї з найдавніших ікон. Володимир Шерстій, звісно, допомагав, щось підказував, він чудовий наставник, але техніка іконопису доволі складна, вона має свої канони, свою стилістику й у процесі роботи потрібно все це вивчити, зрозуміти. Бо одна справа дивитися на ікону під час молитви, коли людина більшу увагу приділяє власним почуттям, а цілком інша – писати святий образ. Виринає стільки дрібних деталей, елементів, про які людина, яка вперше малює, навіть й не здогадується. В іконі має бути задум. Це дуже цікаве та захопливе заняття, як розповіла пані Тамара.
Перші авторські роботи Тамари Воронцової були копіями старовинних ікон. Наразі творить образ Богоматері у вишиванці на кшталт тих, що пише відома іконописиця Дарія Гуляк-Кульчицька. Робота над іконою триває в кілька етапів та під наглядом вчителя. Щоправда, є серед учасників майстер-класів і ті, які вже самостійно малюють, обираючи різноманітні технології. З часом, зізнається моя співрозмовниця, й у неї так буде, бо наразі вона ще вчиться. Адже багато технік потрібно освоїти, навчитися правильно наносити основу, вимальовувати кожен елемент майбутнього твору. Форма ікони перебуває в постійному русі, вбирає у себе нові віяння мистецтва, тому художник має шукати нові форми та вирази, які б пасували нинішньому часу. Але є, так би мовити, сталі правила, незмінні елементи. Кожна деталь у такому творі несе певний знак, змістове значення.
«Мене дуже вразила ікона Матері Божої Неустанної Помочі. У Богоматері на руках немовлятко Ісусик, якого вона тримає на лівій руці. По обидва боки від голови Діви Марії – архангели Михаїл та Гавриїл, які несуть у своїх завуальованих руках знаряддя страждань Христа. Звісно, я й раніше її бачила, але в нинішніх наших реаліях вона наповнилася для мене новим сенсом, «засвітила» по-новому. Взагалі ж іконопис – це цілий світ, то велика наука, яку я наразі осягаю», – ділиться думками Тамара Воронцова.
Писати ікону – це особливий стан, коли людина наповнюється і переживаннями, і бажаннями творити її якнайкраще. Перед майстер-класами їхні учасники обов’язково промовляють спеціальну молитву, яка ще більше налаштовує на іконопис. Коли в країні такі потрясіння, то, зрозуміло, що душа в неспокої, а за мольбертом вона оживає, хоча й на мить, але відлітає смуток, усе негативне.
Ще один особливий момент в написанні ікон – їх освячення, коли автори власних робіт ідуть до храму. Митців вітають священники, парафіяни й це неймовірні відчуття причетності до великого сакрального мистецтва. Було в новому творчому житті пані Тамари вже й кілька художніх виставок, зокрема, й у Народному домі, палаці князів Вишневецьких, Збаразькому замку. Люди з цікавістю оглядали її ікони, про щось запитували й це так драйвово. Дуже комфортно їй також у новому товаристві, де всі зайняті однією справою, це зближує людей, дає можливість активно комунікувати, обмінюватися новою інформацією про іконопис, історію України, сакральне мистецтво. Нещодавно повернулися з культурологічної екскурсії «Стежками митрополита Андрея Шептицького», де сповна насолодилися нашими духовними місцинами.
Доцентка Тамара Воронцова втішається, що знайшла для себе нову творчу справу, заняття, які стали подією в її житті, наповнили його мистецькою атмосферою та новим змістом.
Лариса ЛУКАЩУК
Світлина з особистого архіву Тамари ВОРОНЦОВОЇ