«Життя полягає не в тому, щоб знайти себе. Життя полягає в тому, щоб створити себе», – писав ірландський драматург Бернард Шоу. Лауреат Нобелівської премії з літератури (1925 р), критик, публіцист, співзасновник Лондонської школи економіки, політичний активіст, чий вплив на театр, культуру та політику тривав від 1880-х років і не припинився після смерті. Працюючи в жанрах сучасної сатири та історичної алегорії, він став провідним драматургом свого покоління. В переліку британських драматургів Бернард Шоу посідає друге місце після Вільяма Шекспіра.
Саме його «Пігмаліона» нещодавно відтворив на університетській сцені колектив театральної студії ТНМУ «Арт-драма». Обрати для постановки відомий твір світової класики – це ризик неабиякий. Утім, хто ще вміє та може ризикувати так, як медики?
«Так, це справді була авантюра: від самого задуму й до втілення його на сцені, – усміхається керівниця «Арт-драми» Мар’яна Варварук. – Насамперед тому, що це дуже складний та масштабний твір – ми вперше ставили виставу тривалістю понад дві години. Це велика відповідальність. Та, гадаю, ми впоралися!».
Найкращий відгук – повна зала й бурхливі оплески. Зрештою, прем’єри «Арт-драми» завжди збирають багато шанувальників. Мар’яна Варварук зізнається, що їхня команда щоразу вражена цим фактом, який ще більше мотивує: адже коли є повна зала – акторам значно натхненніше грати. Вона додає, що її як режисерку найбільше тішать відгуки, які відзначають постановку високого рівня. Зігрівають душу й численні слова глядачів про те, що актори театральної студії ТНМУ грають на рівні з професійним театром. «Так, я це сама бачу, хоча серед учасників «Арт-драми» ніхто не має професійної театральної освіти, всі аматори, – наголошує режисерка. – До того ж у них ще й, окрім «Арт-драми», є дуже багато навчання, різних клопотів і турбот».
Так, «Арт-драма» завжди демонструє високий рівень, але тут він був особливо помітний, адже ця постановка не перенасичена подіями, вона більше діалогова, де глядача треба тримати саме акторською грою. І наші актори впоралися з цим на всі двісті відсотків! Тож найкраща похвала та відгук для «Арт-драми» – те, що вони грають так щиро й достовірно, що люди в залі з першого діалогу забувають, що на сцені – студенти, аспіранти, їхні колеги, а починають жити разом з героями дійства. Власне, це й є мистецтво.
Чому саме «Пігмаліон»? Шукаючи твір для постановки, вся команда вирішила, що цього разу це буде класика, що не сходить зі світових театральних сцен. Торік, нагадаємо, «Арт-драма» демонструвала на університетській сцені перлину класичної української комедії – «Пошилися в дурні» Марка Кропивницького. Тепер же вирішили торкнутися світової класики. «Я почала шукати матеріал. Нині у нашій театральній студії багато акторів – 15 осіб, це дуже великий склад. Більшість п’єс розраховані на 8-9 героїв. Раптом мені пригадався «Пігмаліон». Я читала цей твір у школі, мені вже тоді подобалася його задумка, ідея, тож вирішила взяти його в розробку, – розповідає Мар’яна Варварук. – Уже в процесі розробки ми зрозуміли, що справді зможемо втілити це у життя».
Підготовка тривала майже три місяці. На репетиції збиралися двічі на тиждень на 2-3 години. Зізнаються, що, незважаючи на те, що твір був дуже складний, готувалися менше, ніж до попередньої вистави. Передусім складність полягала в тому, що це дуже великий матеріал. Найбільш лячно режисерці було від того, що текст кожного героя надзвичайно об’ємний. Як його вивчити? До того ж герої практично постійно перебувають на сцені. Чи зуміють вони втримати інтригу своїм талантом? Зуміли! І з текстом впоралися. «Завжди я сама так робила, коли ще була акторкою «Арт-драми», і зараз повторюю своїй команді: не текст вчить актора, а актор вчить текст. Тобто відштовхуватися потрібно від дії: є дія – є текст. Відповідно, якщо ти вживаєшся у свою роль на сцені, текст йде легесенько, – ділиться сценічною кухнею Мар’яна Варварук. – Ось і зараз так сталося. На початку наші актори навіть на знали, з якого боку підступити до тексту, в результаті ж непомітно вивчили його просто в процесі».
Що ж відбувалося на сцені? Нагадаємо коротко сюжет, якщо раптом хтось забув. Професор Гіґґінс (Михайло Бучинський) береться за сміливий експеримент: за півроку неграмотну лондонську квіткарку перетворити в особу, яка володітиме вишуканою англійською, матиме бездоганні манери, тож ніхто не відрізнить її від справжньої леді. Він навіть б’ється об заклад з приятелем, теж філологом, полковником Піккерінгом (Орест Степанюк), чи вдасться це йому. Самовіддано працюючи, Елайза Дулітл (Анна Черноус) досягла мети, і Гіґґінс виграв парі.
Максимально розкрити образи головних героїв через призму власних особистісних якостей допомагали місіс Гіґґінс (Соломія Врублевська), містер Дулітл (Ілля Сороківський), місіс Пірс (Вікторія Зелена), Шарлотта Пірс (Діана Бурдяк), місіс Ейнсворд-Гіл (Марія Усова), Клара Ейнсворд-Гіл (Соломія Мадараш), Елізабет Ейнсворд-Гіл (Оксана Дидик), Фредді Ейнсворд-Гіл (Антон Шупа), герцогиня (Діана Кльоц), подруга герцогині (Анастасія Колесникова), угорець (Назар Красицький).
Наприкінці, за законами мелодрами, головні герої – професор та учениця (сказати б, Пігмаліон і Галатея) мали б побратися. Але не так сталося, як гадалося, бо Шоу залишив фінал відкритим… То що ж цікавило автора передусім? Невже не стосунки героя та героїні?
Провідна ідея твору приблизно така: зменшити прірву між суспільними верствами здатна освіта (зокрема – мовна), а людину робить людиною почуття власної гідності. Всім, хто хотів звести комедію до рівня казочки про кохання професора й квіткарки, сам Бернард Шоу відповідав так: «Твір такий дидактичний, що я радо тикаю «Пігмаліона» під носа всім розумникам, які, мов папуги, правлять, що мистецтво в жодному разі не може бути дидактичним. П’єса підтверджує мою переконаність у тому, що справжнє високе мистецтво бути іншим просто не має права».
За понад сто років («Пігмаліон» написаний 1912 року), крім зовнішнього антуражу, власне, нічого й не змінилося. Що й переконливо довів талановитий акторський ансамбль «Арт-драми» під наставництвом своєї мегакреативної та сміливої режисерки.
Що далі? Мар’яна Варварук привідкриває завісу творчих задумів «Арт-драми», наймасштабніший з яких – замахнутися на мюзикл! Саме твір такого жанру хочуть втілити на університетській сцені вже наступного навчального року. Наразі ж у планах – постановка гарного авторського уривку до Шевченківських днів. А ще чекайте навесні новий арт-проєкт, у рамках якого у форматі відео наші актори декламуватимуть, представляючи по-новому, чуттєві незвідані поезії українських авторів.
Мар’яна ЮХНО-ЛУЧКА
Світлини Миколи ВАСИЛЕЧКА