Як вернісаж Андрія Чернеця змінив ритм життя медичного університету
Стерильні коридори медичних університетів зазвичай асоціюються із запахом антисептиків, білими халатами та напруженою тишею перед іспитами. Проте у Тернопільському національному медичному університеті імені Івана Горбачевського правила гри змінилися. Тепер на стінах кафедри загальної гігієни та екології «цвіте» мистецтво. Виставка робіт відомого тернопільського художника Андрія Чернеця під назвою «Передчуття пейзажу» стала не просто окрасою інтер’єру, а справжнім маніфестом арт-терапії та профілактичної медицини.
Тандем досвіду та підтримки
Ініціаторкою цієї незвичайної експозиції стала людина з неймовірною енергією та неабияким життєвим досвідом – асистентка кафедри, лікарка за фахом Орися Мирославівна Смачило. Її розповідь про виставку – це не просто коментар куратора, а філософське роздумування про те, як колір і світло впливають на здоров’я людини. «Ці вільні місця на стінах мене просто дратували, – щиро зізнається Орися Мирославівна. – Я не люблю порожнечі, особливо в нашому університеті. Мені хочеться, щоб людина глянула – й перед нею щось розквітло. Коли я побачила ці «мовчазні» площини, одразу виникла думка: тут має бути життя».
Проте будь-яка ініціатива, навіть найпрекрасніша, потребує підтримки керівництва. Пані Орися з особливим теплом згадує, як її ідею щиро підтримала завідувачка кафедри загальної гігієни та екології, професорка Олена Володимирівна Лотоцька. «Ми з Оленою Володимирівною стали радитися про те, як оновити наш простір, – розповідає Орися Смачило. – Наближався березень, весна – час відродження природи. Це символічно, адже навесні ми відзначаємо і День води, і День захисту довкілля, і День Землі. Екологія навколишнього середовища безпосередньо впливає на екологію людської душі. Олена Володимирівна як людина сучасної формації та глибока науковиця одразу зрозуміла: такий «арт-куточок» потрібен кафедрі не менше, ніж нові підручники».
Професорка Олена Володимирівна Лотоцька так коментує появу вернісажу у стінах кафедри: «Ми часто сприймаємо гігієну та екологію як суто теоретичну дисципліни. Але насправді екологія – це про гармонію людини з довкіллям. А що може краще налаштувати на гармонію, ніж високе мистецтво? Коли Орися Мирославівна запропонувала виставити роботи Андрія Чернеця, я не вагалася ні хвилини. Для майбутнього лікаря надзвичайно важливо розвивати емпатію та естетичний інтелект. Мистецтво допомагає зняти стрес, спонукає до роздумів і виховує ту особливу мудрість, яка відрізняє справжнього Лікаря від простого ремісника. Ми дуже вдячні Андрію Чернецю за його вернісаж на нашій кафедрі. І хочемо сказати, що завжди будемо раді виставити роботи інших авторів. Також хочемо подякувати ректорові університету, професору Петрові Лихацькому, який підтримав нашу ідею».
Автор та його «Передчуття»
Андрій Чернець – митець-шукач, чиї роботи неможливо втиснути у вузькі рамки жанрів. Його творчість – це абстрактний пейзажний живопис, де межа між небом, землею та водою майже стерта.
Незвичайність цієї виставки в тому, що кожен, хто зупиняється перед полотном, відкриває у ньому щось інтимно своє. Якщо ви хоч раз колекціонували поглядом хмаринки або годинами дивилися в небо, як у недосяжного Вчителя, ви зрозумієте, про що ці картини. Відомий фразеологізм «нема коли й вгору глянути» – точно не про автора цих робіт і не про тих, хто здатен їх відчути.
Перше враження від виставки – ви опинилися в піднебессі, ба – у захмар’ї! Лише після тривалого споглядання крізь «шовк» небесних покривал починають проступати обриси гір, контури дерев чи дзеркало води. Андрій Чернець майстерно працює з кольоросвітом. Він поєднує те, що за законами класики здається непоєднуваним: агресивний червоний, глибокий зелений та холодний синій. Але в результаті на полотні народжується неймовірне сяйво – майже весь спектр кольорів, які існують у нашому земному світі.
Одним з найбільш дивовижних аспектів творчості Андрія Чернеця є присутність світла. Глядач не бачить на картині сонячного диска – він знаходиться не на полотні, а за ним. Це справжня метафізика: сонячне джерело винесено за часові та картинні рамки, але його проміння пронизує живопис наскрізь. Їх не видно візуально як об’єкт, але від них йде майже фізичне тепло.
Це не просто пейзаж у класичному розумінні. Це його зародження, або, як кажуть мистецтвознавці, – межичасся. Це той невловимий момент між невидимим дійством: коли образ ще не став чітким пейзажем, але вже перестав бути простою порожнечею. Ми маємо унікальну можливість бути присутніми при самому акті творення світу з хаосу світла й туману.
Як влучно зауважила наукова співробітниця музею Олена Крупніцька: «Митець – шукач всюдисущої істини, але знайдений ним скарб може просвітити багатьох інших». Краще й не скажеш, особливо коли цей «скарб» допомагає майбутнім медикам знайти власну рівновагу.
Арт-терапія для майбутніх лікарів: практичний вимір
Для Орисі Мирославівни, яка присвятила життя медицині, зв’язок між картиною на стіні та самопочуттям студента є науковим фактом. Вона згадує свою викладачку, професорку Ірину Даценко зі Львова, яка завжди наголошувала: лікар має бути культурно багатим, щоб розуміти пацієнта.
«Наша дисципліна чи не єдина говорить про здоров’я самого лікаря, – пояснює Орися Мирославівна. – Студенти зараз у стані постійного стресу. Перескладання, величезний обсяг інформації… Вийшов зі стомливого заняття, глянув на картину кілька хвилин, перевів погляд з одного пейзажу на інший – і все, твій психологічний стан уже інший. Якщо ми можемо підправити цей стан через естетичне задоволення, то вже робимо крок до профілактики вигорання».
Виставка виявилася напрочуд живою. Кафедра загальної гігієни – це місце з інтенсивним рухом. Щодня тут навчаються багато груп: від другого – до шостого курсів. Пані Орися помітила цікаву тенденцію: найдовше біля картин затримується саме шостий курс. Можливо, тому, що вони вже на порозі дорослого життя й шукають відповідей на складніші питання, ніж просто правильна відповідь на заліку.
Трактування картин змінюється залежно від настрою. Студенти часто спершу дивуються: «Чому все ніби в тумані?». Але згодом починають бачити деталі: десь небо сумне й пронизливе, як ранок на полі бою (що особливо резонує з теперішніми почуттями українців), а десь – сонячне світло пробивається крізь серпанок, даруючи надію.
Орися Смачило – людина тієї шляхетної школи, де лікар – це не просто професія, а спосіб життя. У свої роки вона не боїться змін, навпаки – їх ініціює. Вона за те, щоб університет був не просто навчальним закладом, а культурним центром. «Я не поет, я нічого не пишу. За життя намалювала лише одну картинку, й то нещодавно, – посміхається пані Орися. – Але маю величезну пошану до того, що люди роблять власноруч – чи то живопис, чи то вишивка. Хочу, щоб наші студенти бачили це. В медицині не можна просто «терпіти» роботу – нею треба жити. А щоб жити повноцінно, треба мати відкрите серце до краси».
Вона вдячна долі та підтримці професорки Олени Лотоцької за те, що цей вернісаж став реальністю. Художник Андрій Чернець, який понад 20 років є другом пані Орисі, погодився на цю експозицію без вагань. І хоча виставка в коридорі – це не професійна галерея, за рівнем емоційного впливу вона не поступається найкращим музеям.
Замість епілогу
Виставка «Передчуття пейзажу» триватиме у ТНМУ до кінця червня. Це не просто культурний захід, а успішний експеримент з впровадження арт-терапії в навчальний простір. Це нагадування про те, що медицина – це не лише протоколи та діагнози. Це про людину, її душу та екологію її внутрішнього світу.
Тож, якщо проходитимете коридорами університету, не кваптеся. Зупиніться біля абстрактних світів Андрія Чернеця. Спробуйте відчути те сонце, що гріє з-за полотна. Можливо, саме цієї хвилини відчуєте те саме межичасся, де народжується істина й починається зцілення.
Як каже пані Орися Смачило, ніколи не пізно вчитися бачити. Навіть якщо ви досвідчений учений або якщо ви – заклопотаний студент перед іспитом. Бо життя – це пейзаж, який маємо встигнути відчути серцем.
Зоряна ТЕРЕЩЕНКО
Світлини авторки