– Щойно привезли чоловіка з рваною раною голови, а до того був пацієнт з переломом, – розповідає медсестра приймального відділення Оксана Ожга. – Минулої ж зміни було троє пацієнтів з отруєннями грибами, на щастя, всіх вдалося врятувати. Щоразу, йдучи на роботу, ніколи не знаєш, з чим доведеться зіштовхнутися. Втім, це дуже цікаво, бо набираєшся чималого досвіду.
– Оксано, коли вперше зацікавилися сестринською справою, що стала головним заняттям вашого життя?
– Сестринською справою зацікавилася ще в дитячому віці. Батькам моє захоплення медициною припало до душі й вони мене всіляко підтримували. Відтак після закінчення школи вступила до Чортківського державного медичного коледжу та закінчила його, отримавши кваліфікацію медичної сестри. Впродовж трьох років працюю в університетській лікарні. За цей час жодного разу не засумнівалася в правильності обраної професії. В медицині без покликання не обійтися. Коли любиш свою роботу, тебе не дратують ані скарги хворого, ані його прохання про допомогу. Медик – це спосіб життя, стан душі.
– Що надихає на роботу?
– Наш чудовий та самовідданий колектив. Адже всі разом робимо спільну справу, що полягає в наданні допомоги людині, яка її потребує. Всі працівники ставляться одне до одного з цілковитим розумінням у всіх питаннях. Завжди є до кого звернутися за порадою та проханням.
– Робота медсестри вимагає багатьох фізичних та емоційних сил, звідки черпаєте енергію? Може, вам допомагає улюблене заняття?
– Зібратися з думками та набратися позитивних емоцій допомагає рукоділля. Вишиваю ікони бісером. Звісно, це заняття дуже копітке. Необхідно володіти надзвичайною наполегливістю та ретельністю, щоб не кинути розпочату справу. Тим більше – вишивати ікони дуже відповідальна справа.
Спочатку було важко, руки тремтіли, бо ніколи не вишивала. Вдома ніхто не вишиває. Колись нитками вишивала бабуся, згодом трохи й мама. З бісером ніхто не вмів працювати, я – перша. Тепер мої вишиті образи прикрашають наше помешкання. Зараз вишиваю ікону «Ісус стукає в двері». Це дуже символічний образ, двері уособлють наші закриті серця.
– Чого вас навчила робота в лікарні?
– Істині, яка вже стала девізом: у будь-яких ситуаціях, за будь-яких обставин потрібно залишатися людиною щодо пацієнтів. При цьому зуміти справді донести оте найкраще, що є в нашій душі, і робити свою справу – сумлінно, чесно та порядно.
– На вашу думку в лікарні треба…
– … з розумінням ставитися до пацієнтів.
– Життя навчило…
– … цінувати рідних і близьких, друзів, не сподіватися, що на добро люди обов’язково відповідатимуть тим ж, кохати, любити роботу, заощаджувати.
– Слабкість – це…
– … відсутність сили волі та твердого характеру!
– Долю…
– … ми не обираємо!
– Щастя для мене…
– … це зустріч в родинному колі з друзями та коханою людиною.
– Справжня дружба існує?
– Маю хороших друзів, на яких завжди можу покластися й вони мене підтримають.
– У людях цінуєте?
– Чесність, справедливість і повагу.
– Власний рецепт здоров’я?
– У моїй роботі головний рецепт здоров’я – це здоровий сон.
– Без чого важко обійтися в житті?
– Без електрики, води, Інтернету, мобільного телефону.
– Додає сили віра…
– … в світле майбутнє, підтримка рідних і колег.
Мар’яна СУСІДКО,
Микола ВАСИЛЕЧКО (фото)