На другому курсі Іван Попик влаштувався на роботу санітаром, хотілося побачити роботу лікарні зсередини, а не за студентською лавою. Тепер працює медбратом і водночас проходить інтернатуру.
– Щоб набратися досвіду, мені порадили піти лише в приймальне відділення, мовляв, такої неординарної кількості випадків не побачиш більше ніде, – розповідає Іван Попик. – Тепер розумію, наскільки порада була слушною. Чого лише за ці роки не траплялося бачити! Та й лікарі більше довіряють, якщо ти з ними чергуєш на зміні, охочіше вчать. Постійно розпитую, яку літературу почитати, завжди радять.
За ці роки лікарня стала другим домом. Звичайно, довелося багато чим пожертвувати. Зазвичай у студентські роки друзі на вихідних відпочивають, а в мене – чергування. Втім, ніколи не шкодував про це.
Вважаю, якщо є прагнення досягнути успіху в певній царині, треба постійно вдосконалюватися й набиратися нових навичок. Медицина, власне, така галузь, де необхідно увесь час вчитися.
З моїх рідних ніхто не має стосунку до лікарського фаху. Усіма своїми знаннями завдячую старшим колегам з університетської лікарні.
Коли батьки вперше почули, що хочу стати лікарем, були вражені. Адже хвилювалися, чи зможу опанувати медицину, але не суперечили. Вони переконані: професію треба вибирати серцем.
Успішний лікар це той, до якого вилаштувалася черга з пацієнтів, коли його думку поважають й на неї зважають. Аби досягти такого рівня, треба неабияк попрацювати.
На практиці побачиш таке, чого ніколи не зустрінеш у підручнику. Досі не забуду хлопця, якого привезли до нас із судомами, але все обійшлося.
Першого дня на роботі в лікарні мене зганили, що не туди пацієнта завіз. Я ще не знав усіх порядків у кожному відділенні. Тепер той лікар чи не найкращий мій товариш.
Навесні закінчу інтернатуру. Дуже б хотів стати кардіологом. Коли привозив пацієнтів до відділення інтенсивної терапії, стежив за діями лікарів, навчився розшифровувати кардіограму.
Взірцем для мене є Микола Амосов. Днями, навіть, фільм дивився про його життєвий шлях. Він – один з перших у тодішньому Радянському Союзі почав проводити операції на серці. На його рахунку тисячі врятованих життів. Микола Михайлович створив інститут серцево-судинної хірургії та першим здійснив протезування мітрального клапана серця, а на міжнародному рівні вперше ввів у вживання протезування клапанів серця, що мають антитромботичні властивості. Крім того, 2008 року, за результатами опитування громадської думки, Амосов був визнаний другою людиною після Ярослава Мудрого, удостоєний звання «великого українця всіх часів».
Професійна мрія: бути добрим лікарем і допомогти якнайбільшій кількості пацієнтів.
– Батьки назвали Іваном на честь кого?
– На честь дідуся.
– Що вас спонукало стати лікарем? Це – мрія дитинства?
– Бажання стати лікарем, мабуть, виникло в 10 класі. Тоді постало питання, ким себе бачу в майбутньому. Дуже любив уроки біології, тож захотілося досконаліше вивчити, як працює наше тіло та як на нього впливають хвороби. Також подобалося те, що лікарі високоінтелігентні та ерудовані люди.
– В якій країні вважаєте медицину взірцевою? Чому?
– У всіх високорозвинутих країнах медицина дуже добре розвинута і виділити якусь одну країну мені складно.
– 3 улюблених застосунків у смартфоні?
– Youtube, фейсбук, вайбер, мессенджер.
– Чим захоплюєтеся?
– Хобі не маю. Медицина в повному сенсі й є ним.
– Улюблений аксесуар?
– Фонендоскоп.
– Улюблений предмет гардеробу?
– Взуття.
– Скільки часу спите?
– 7-8 годин, а якщо на зміні, то взагалі не сплю.
– Чи маєте настільну книгу?
– Артур Конан Дойль «Пригоди Шерлока Холмса» та Робін Шарма «Монах який продав своє «Феррарі».
– Фільм, який вас вразив?
– «Револьвер» 2005 року.
Мар’яна СУСІДКО