Анестезіологія – це непроста галузь, коли лік поставлений на секунди, хвилини й від правильного лікарського рішення залежить життя пацієнтів. Взаємозв’язок лікар-недужий тут дуже тісний.
– Щодня у твоїх руках знаходиться чиєсь життя і ти несеш шалений тягар відповідальності. Повірте, це не може проходити безслідно, а гумор – найкраща зброя у боротьбі зі стресом і вигоранням, – розповідає лікар-анестезіолог відділення анестезіології та інтенсивної терапії Сергій Кучеренко.
– Сергію Володимировичу, чому обрали анестезіологію, а не іншу сферу медицини?
– Анестезіолог – це професія, яка охоплює майже всі галузі медичної сфери. Аби бути справжнім професіоналом своєї справи, потрібно знати біохімію, патофізіологію, анатомію, хірургію, гінекологію. Це – всеохоплююча професія, яка стикається з усіма сферами медицини. Це був мій вибір і мені було цікаво. Дуже люблю свою роботу.
– Спостерігається тенденція, що анестезіологами переважно стають чоловіки, а не жінки. Чому?
– Тут немає гендерної спрямованості, але робота важка психологічно. У медицині, особливо в анестезіології, є синдром вигорання. Це процес, коли людина багато працює, часто стикається зі смертю. Бувають ситуації, в яких потрібно прийняти рішення протягом 10-20 секунд, щоб встановити діагноз і врятувати людину. Жінки більше емоційні, ніж чоловіки, тому анестезіологію вони обирають рідше.
– Можете зараз згадати про якийсь особливий для вас випадок?
– Усе життя у відділенні побудоване на екстремальних ситуаціях. По суті, не буває дня, який пройшов би без певних випадків. Це пов’язано не лише з пацієнтами, а й організацією роботи. До того ж у відділенні лікуються переважно недужі зі складними захворюваннями та їх ускладненнями, почасти трапляються люди в дуже важкому стані, яких доправляють, приміром, після складних ДТП. Також привозять недужих з районних лікарень. Тому дуже часто доводиться миттєво реагувати та приймати єдино правильне рішення.
Загалом для мене кожен випадок особливий. Найприємніші випадки – це ті, коли пацієнт одужав. Ось, наприклад, у неділю купував на ринку молоко, продавець мене впізнала, казала, що лікував її сина, дякувала.
– Скажіть, а у критичних випадках, коли життя хворого висить на волосині, у двобої зі смертю виграє майстерність лікаря чи все таки Божа воля, що людина не до кінця виконала своє земне призначення?
– Лікарю не можна вирішувати долю, чи людині жити, чи ні. Навіть у, здавалося б, дуже важких ситуаціях, коли шанси мізерні й ти, як медик, розумієш, що може закінчитися сумно, але робиш усе можливе. Справді, дуже часто трапляється так, що людина виживає всупереч. Пригадую, пацієнта, якого привезли до нас у критичному стані після того, як він випив оцтової кислоти. На щастя, нам вдалося його врятувати, хоча мало хто на це вже й сподівався…
– Траплялися ситуації, коли ви хотіли залишити професію?
– Ні. Ніколи не хотів полишити цю спеціальність. Вважаю, що обрав правильно фах.
– Ваш син за фахом теж лікар, ви підтримали його вибір піти у медицину?
– Дав йому змогу побачити на власні очі, як працює кожне відділення в університетській лікарні, щоб він знав, з чим матиме справу у майбутньому. Син вирішив, що стане психіатром. Дуже поважаю його вибір. Вважаю, що професійний шлях потрібно обирати за покликом серця, лише тоді можна стати справжнім майстром своєї справи.
– У ЗМІ зараз активно обговорюється медична реформа Як самі ставитеся до цих перетворень?
– Важко так одразу сказати. Анестезіологія – завжди буде жити. Все залежатиме від кількості пацієнтів. Якщо наразі фінансують ліжко-місця у медичних закладах, то за новою реформою кошти підуть за пацієнтом. Людина сама вибиратиме, до якої лікарні звернутися.
– В яких міжнародних клініках хотіли б постажуватися?
– У Швеції та Норвегії. Це доволі високорозвинені країни, гадаю, там є багато чому повчитися. До речі, середня тривалість життя в Швеції вважається однією з найвищих в Європі.
– Що найважливіше, на ваш погляд, у медицині?
– Як мовив Гіппократ, у медицині є три речі, які лікують: ніж, корінь і слово. Ніж – хірургія, корінь – терапія, слово – це є все. Як правило, спілкуючись з пацієнтом перед операцією, у більшості всі заспокоюються. Між пацієнтом і лікарем має бути довіра.
10 листопада Сергій Кучеренко відсвяткував свій ювілей. Колеги та друзі надсилають йому щирі вітання:
Ваш ювілей – не тільки ваше свято,
Радіють ваші рідні й друзі теж.
Хай Бог пошле іще років багато,
Здоров’я, щастя, радості без меж!
Нехай добром наповнюється хата,
Достатком, щирістю і сонячним теплом.
Хай буде вірних друзів в ній багато,
Прихильна доля огорта крилом.
А весни будуть світлі, легкокрилі,
Не буде втоми лагідним рукам.
Нехай здійсниться те, що не збулося
І добре серце не підкориться рокам!
Мар’яна СУСІДКО