25 квітня професор Василь Васильович Файфура святкував своє 80-річчя. Колектив кафедри патологічної фізіології, учні, друзі, колеги щиросердечно привітали ювіляра та побажали міцного здоров’я, радості, любові рідних і друзів, оптимістичного настрою!
Зупинити час ніхто не в змозі… І ліс шумить, і квітне сад…
На сонячнім Вашім порозі з’явилася цифра – 80!
Ваш ювілей – поважна дата та згадувать про це не слід,
А ліпше щиро побажати: здоров’я, щастя й многа літ!
Щоб життя завжди було у мирі, у колі близьких та сім’ї,
Нехай пісні чудові й щирі вам щедро прощебечуть солов’ї.
Вісімдесят – це зовсім небагато! Щаслива, щедра й лагідна пора,
Бажаєм Вам сьогодні в Ваше свято ми довгих років радості й добра.
Хай Вам сонечко світить, а серце співає, хай печаль дороги до серця не знає,
Нехай щастя буде у вашому домі, і радість хай з Вами буде завжди.
Здоров’я міцного і доброї світлої долі Господь хай дає Вам на довгі роки.
Ювілей припав на час карантину, але телефоном і на сторінках Фейсбуку Василя Васильовича привітало понад 200 колег, лікарів, колишніх однокурсників, їхніх дітей. Деякі привітання хочемо опублікувати й на шпальтах газети.
Професор О.В. Атаман: «Щирі вітання Василеві Васильовичу, що є гордістю вітчизняної патофізіології та медичної педагогіки! Високо ціную його як гарну людину, вчителя й науковця! Зичу йому здоров’я і всіх благ».
Професор В.С. Пікалюк: «Щиро вітають свого інститутського куратора – наставника вчорашні студенти 14 комсомольської групи, нинішні лікарі, професори, батьки! Най зозуля кує Вам до чергових круглих дат!».
Професорка А.М. Пришляк: «Шановного Василя Васильовича щиро вітаю з ювілеєм. Ваша натхненна праця служить життєвим прикладом не одному поколінню науковців, викладачів, студентів. Бажаю, щоб у цьому поважному віці ви повноцінно отримували радість життя від оточуючого світу та мали насолоду ділитися своїм багажем знань і досвідом на папері. Наснаги Вам і любові!».
Професор Петро Сельський: «Вітання ювіляру! Василь Васильович – професор з великої літери! Багато щастя від Всевишнього! Многая літа!».
Сергій Данилків: «Многая літа! Здоров’я, мудрості, оптимізму!».
Ліля Логойда: «Щирі вітання моєму викладачеві патологічної фізіології та Великій Людині! Многая літа!».
Анатолій Царенко: «Найщиріші вітання з Києва!!! Міцного здоров’я, Многая і благая літа!».
Анна Рудяк: «Щирі вітання. Здоров’я, добра, радості. З приємністю та подякою згадую ваші заняття. Многая літа Вам, Божих ласк!».
Неоніла Голка: «Хай не бентежить Вас солідна дата, і не лякає той суворий COVID, до 120 ще так багато, творіть, живіть у щасті повнім!».
Уляна Лущик: «Вітаємо Василя Васильовича всією родиною! Здоров’я, світлого розуму на многая літа!».
Надія Ярема: «З роси і води Вам, ювіляре! Ваші заняття пам’ятаю вже понад 40 років! Нехай береже Вас Всевишній!».
Людмила Люсі Рейч: «Вельмишановний Василю Васильовичу! Від щирого серця вітаю Вас з ювілеєм. З приємністю згадую роки ВАШОГО Проректорства з навчальної роботи: благородність і врівноваженість завжди були притаманні Вам – висококваліфікованому викладачу та чудовій ЛЮДИНІ!!! Завжди з повагою до Вас».
Усі ми звикли оцінювати людину в реальному часі, спілкуючись з нею безпосередньо. Але кожен з нас має власний життєвий шлях. Хочеться поділитися з читачами газети певною інформацією, а ми, співробітники кафедри патологічної фізіології, з цікавістю слухали про це з вуст Василя Васильовича, сидячи разом за горнятком чаю з шматочком торта, у час відпочинку.
Василь Файфура народився 25 квітня 1940 року у селі Сивороги на Хмельниччині, навчався у Великопобіянській школі, яку закінчив із золотою медаллю. Нестримна тяга до знань була йому притаманна з дитячих років.
1957 року юнак вступив до новоствореного Тернопільського медичного інституту. 1963 року з відзнакою закінчив його і був рекомендований вченою радою на наукову роботу на кафедру патологічної фізіології, де пройшов шлях від аспіранта до професора. Напрямком своєї наукової діяльності Василь Васильович обрав патологію щитоподібної залози та її роль у патогенезі ушкодження серця.
У 1963-1966 роках навчався в аспірантурі. 1967-го захистив кандидатську дисертацію на тему: «Реактивність до хімічних факторів нервового збудження при порушеннях функції щитоподібної залози в експерименті». Закінчивши аспірантуру, працював асистентом кафедри патологічної фізіології Тернопільського державного медичного інституту. 1979 року призначений на посаду доцента кафедри. Після захисту докторської дисертації 1986 року на тему «Холінергічна регуляція серця при патології щитоподібної залози», 1988 року йому було присвоєно вчене звання професора.
Успішну наукову працю Василь Васильович вдало поєднував з організаторською діяльністю. У 1978-1984 роках він обіймав посаду заступника декана медичного факультету. У 1984-1993 роках був проректором з навчальної роботи. З 1996 до 2006-го керував кафедрою патологічної фізіології. Відповідальне ставлення до обов’язків, величезна працьовитість сприяли зростанню авторитету науковця, педагога, керівника. Йому належить понад 400 наукових і навчально-методичних праць, серед яких підручник «Патологічна анатомія і патологічна фізіологія людини» (2000), електронний підручник під такою ж назвою (2000), «Практикум з фізіології і патології» (2002), п’ять навчальних посібників, у тому числі англійською мовою (2006), шість авторських свідоцтв на винаходи. Підготував 1 доктора і 3 кандидатів наук. Був членом спеціалізованих рад у Тернопільському та Буковинському медичних університетах, членом редколегій чотирьох наукових журналів, співредактором ювілейного видання «Тернопільський державний медичний університет імені І.Я. Горбачевського: історія і сучасність». П’ять разів нагороджений Почесними грамотами МОЗ України (1995, 1996, 2001, 2007, 2010). Президентський стипендіат 2008-2009 років. Заслужений працівник охорони здоров’я України (2011).
З вересня 2011 року Василь Васильович на заслуженому відпочинку.
Василь Васильович свої наукові ідеї продовжив в учнях. Він був консультантом одного доктора медичних наук – Хари Марії Романівни, науковим керівником трьох кандидатів медичних наук – Сас Лесі Михайлівни, Потіхи Наталі Ярославівни, Чарнош Софії Михайлівни. Теплими спогадами про наукового керівника за часів навчання в аспірантурі діляться аспірантки, а нинішні професорка, доцентки кафедр університету.
Марія ХАРА, професорка:
– Хто для мене був і є Василь Васильович? Це – викладач з великої літери, добрий учитель, майстер своєї справи, хороший організатор, людина, яка заслуговує на повагу. Ще на самих початках свого майбутнього шляху викладачки брала уроки майстерності в усіх професорів і доцентів кафедри, але найближчою за духом мені була методика Василя Васильовича. Він умів складні речі доносити просто, послідовно й виникало таке враження, що не його, а твоїми стараннями знання вкладалися на потрібні полички в голові. Це і є зразок майстерності вчителя. Особливою була також атмосфера на заняттях. Це була атмосфера повної довіри та намагання показати себе якнайкраще. Не раз ловила себе на гадці, що певний час вже як викладачка намагалася копіювати методику Василя Васильовича. Може, це виглядало по-дитячому, але так було й ніколи цього не соромилася.
Василь Васильович був чуйним і добрим. Саме його поради та настанови допомогли мені вчасно виконати складні на той час експериментальні дослідження при виконанні кандидатської дисертації. З з докторською ж проблем не було. Я твердо вирішила просити поважного вчителя стати моїм консультантом. Неймовірно хвилювалася бути невизнаною. Але такого не сталося. Його довіра та згода стали, по суті, «переможним кубком». Він умів непомітно, ненав’язливо й водночас дуже коректно радити, спрямовувати в потрібне русло думки, зберігаючи в тобі почуття впевненості та самоповаги. Донині цитую на лекціях перед студентами та молодшими колегами деякі його вислови, закарбовані в пам’яті. Донині трепетно бережу той методологічний фундамент, який заклав Василь Васильович і як викладач, і як завідувач кафедри. І є ще одна риса, яка вирізняє Василя Васильовича посеред інших – це велика любов до історії, глибока повага до свого коріння, з якого пішов рід Файфурів, до своїх односельців, до своїх однодумців. Лише глибока любов і вірність може підтримувати прагнення закарбувати в пам’яті нащадків те, що було прожите, те, що було надбане, те, що має збагачувати нас і тих, хто залишиться потім.
Хоча час невблаганний, але прошу Творця й надалі дарувати дорогому нашому вчителю й наставникові здоров’я, щастя, наснагу та оптимізм. Многая і благая літа!
Леся САС, доцентка:
– Василь Васильович знаний та шанований у наукових колах. Основний напрямок його наукової діяльності – з’ясування особливостей холінергічної регуляції серця в умовах гіпер- і гіпофункції щитоподібної залози. Він довів принципову можливість фармакологічної корекції біосинтезу ацетилхоліну у серці. Обгрунтовано доцільність клінічної апробації медикаментозних препаратів, здатних підвищити синтез парасимпатичного медіатора, для лікування та передопераційної підготовки хворих на дифузний токсичний зоб, насамперед для усунення синусової тахікардії. Цю тему продовжила розвивати я – перша його учениця. Завжди шаную Василя Васильовича за неабиякі людські якості, глибокі знання та вміння навчати інших. Адже протягом написання кандидатської роботи, мудрість і досвід Василя Васильовича крокували поруч: він ніколи не шкодував часу та сил, покладених на вівтар науки, повсякчас був поруч, готовий допомогти. Вимогливий та справедливий, ніколи не дозволяв схибити з правильного шляху ані собі, ані іншим. Пригадую, як протягом виконання дослідів на щурах завжди приходив, спостерігав, давав слушні зауваження, розпитував, часто сам демонстрував експеримент. Одного прикрого разу тварина з гіпертиреозом була настільки збудженою, що ніхто не міг її зафіксувати, і Василь Васильович вміло зробив це, але, на жаль, щур вкусив-таки його.
Попри свою надзвичайну працелюбність і відданість роботі, Василь Васильович завжди був і є багатогранною та неординарною особистістю. Він цікавиться боністикою, поезією, любить природу та добре знається й захоплюється історією. Після захисту моєї кандидатської дисертації ми з приятелем Василя Васильовича, знаним науковцем та надзвичайно порядною людиною, професором О.П. Нещеретом відвідали Кам’янець-Подільський. Таємниці минулого та велич цього історичного шедевру в товаристві прекрасних людей назавжди залишаться в пам’яті.
Завжди пригадується особливо трепетне ставлення Василя Васи-льовича до тварин. Скільки щирих розповідей та життєвих історій було почуто з його уст про них! Щедрий та щирий він був у всьому. У вільні хвилини полюбляв гуляти лісом, збирати його дари та неодноразово пригощав співробітників кафедри стиглими та смачними суничками, пікантними грибочками та чаєм із сухофруктів.
У ті рідкі святкові хвилини, коли професор дозволяв собі відлучитися від роботи та посидіти в колі кафедри, сьорбаючи гарячий чай, інколи з’являлося натхнення до пісні, й тоді лунали тихі, але дуже щирі та настояні часом слова. Так Василь Васильович любить згадувати: «А пригадуєте, як колись, у молодості…». Але він завжди залишається таким, ніби й не торкається його невблаганний час: активним, ініціативним, вимогливим, наполегливим і щирим.
Наталя ПОТІХА, доцентка:
– У народі кажуть: земля тримається на праведниках, а школа – на невтомних учителях і духовних наставниках. Так складається, що на життєвих стежинах часто згадуємо своїх наставників – тих, хто допомагав нам формуватися, передусім як людині та як фахівцю… І чим старшими стаємо, а, може, і мудрішими, тим більше в тих спогадах вдячності та тепла. Пригадую 2002 рік, коли доля привела мене на кафедру патологічної фізіології. Завдання для наукового пошуку було нелегким – тема продовжувала розпочатий Василем Васильовичем науковий напрямок дослідження ролі холінергічних впливів при гіпофункції щитоподібної залози. Завжди слушна порада, добре слово, переконання в тому, що все буде гаразд – давали неабияку підтримку мені, молодому науковцю, в нелегкій праці над дисертаційним дослідженням. Мудрі поради стосувалися не лише академічних справ, але й буденних життєвих проблем, у яких професор завжди розраджував і не давав впасти духом.
Життєвий девіз Василя Васильовича: цілеспрямованість та наполегливість – ось шлях до успіху! Це мотивувало й не давало опускати руки навіть тоді, коли було нелегко. А ще давало неймовірне відчуття батьківського захисту та опіки, яке так необхідно кожній та передусім – молодій людині. Він виховував у нас, молодих, повагу до праці, акуратність у роботі, педантичність, уважність. Колектив кафедри працював як єдиний злагоджений механізм, кожен знав власні обов’язки та ставився до праці з відповідальністю, а до колег – з повагою. Шанобливе ставлення до роботи й співробітників виховувалося в кожному працівникові, починаючи з аспірантури. Учитель завжди любив повторювати, що кожен, хто хоче стати справжнім викладачем і науковцем, має пройти це навчання та пізнати всі тонкощі роботи у вищій школі.
Василь Васильович також не раз наголошував, щоб ми, молоді, прагнули побачити світ і завжди спонукав до спілкування з представниками різних наукових шкіл. З огляду на це участь аспірантів і молодих науковців у роботі наукових форумів різних рівнів була обов’язковою. Запам’яталася участь колективу кафедри в роботі IV Національного конгресу патофізіологів України «Фундаментальні аспекти сучасної медицини», який відбувся 2004 року на базі Буковинської державної медичної академії. В Чернівці, які потопали в ті дні в п’янких ароматах травневого квіту, з’їхалися корифеї патофізіології з усієї країни та близького зарубіжжя. Пригадую хвилювання, яке супроводжувало мій перший виступ у подібному форматі перед такою широкою аудиторією, та батьківське слово Учителя: «Не хвилюйся! Все буде гаразд!».
Ще запам’яталася участь у роботі ювілейної науково-практичної конференції, присвяченої 200-літтю Харківського національного медичного університету у січні 2005 року… Далека дорога до Харкова пролягала через Київ. І оскільки інтервал між прибуттям поїзду до столиці та відправленням іншого до Харкова був чималим, Василь Васильович запропонував відвідати фондову оранжерею Національного ботанічного саду, де мали змогу милуватися феєричним цвітінням азалій рідкісних сортів. Ще відвідали Києво-Печерську лавру. Такі гарні моменти – назавжди в пам’яті. Про них нагадують старі світлини у сімейному альбомі.
У щоденній викладацькій праці, в наукових звершеннях, у подорожах – відкрита та щира душа Василя Васильовича, його велике й любляче серце, ясний та безмежний розум, сформовані численними досконалими гранями, які випромінюють відкритість, шляхетність, доброзичливість, демократичність, ерудованість, життєлюбність…
Доземний уклін Вам, дорогий Учителю, за Вашу любов і підтримку, витримку й наснагу, чесне справедливе слово та мудру пораду. Многая літа!
Софія ЧАРНОШ, доцентка:
– Легко та просто писати про людину, яка залишила глибокий слід у твоєму житті, в якої й досі вчишся… Не віриться, що час так швидко промайнув, і Вам, Учителю, вже вісімдесят. Згадую, як, будучи студенткою, боялася суворого проректора. Чемно віталася та намагалася якнайшвидше розчинитися в гурті однокурсників. Не могла навіть подумати, що Ви, будучи завідувачем кафедри, запросите мене в колектив кафедри патологічної фізіології. Хоча дисципліна дуже подобалася, тим більше, що відвідувала патофізіологічний науковий гурток під час навчання у виші. І все ж, коли вирішила залишити медичний коледж і перейти на кафедру, Василь Васильович одразу спонукав до необхідності планування кандидатської дисертації. Й подумати не могла, який це буде плідний, з яскравими враженнями, професійним зростом час. Допомога наставника була всебічною, але водночас Василь Васильович жодним чином не дозволяв зупинятися. Швидко освоювалися наявні на кафедрі методики. Там, де методика потребувала досконалості та була складною, був присутній Василь Васильович і не давав падати духом, якщо щось не вдавалося з першого разу. Та коли були емоції щодо щурів, яких десятками виводили з гострого експерименту, то це була скеля: в нас експериментальна кафедра! Отак гартувався характер. Та й у всьому була величезна кваліфікована та суто людська допомога, порада, підтримка.
Згодом я усвідомила, як пощастило з керівником і колективом. Якщо молоді викладачі потребували професійної поради, відкладалося все, і Василь Васильович брав мікроскоп чи чергову книгу, атлас і допомагав, показував, доступно пояснював. Часом давав читати свої конспекти лекцій, друковані праці. Зрештою, коли моїх: «Чому?» ставало занадто багато, сміючись казав: «Бо ти чомучка». Можна було ще Юрія Івановича Бондаренка, Марію Романівну Хару, Ольгу Володимирівну Денефіль порозпитувати, вони також ніколи не відмовлять в консультуванні. Професори радше раділи, коли молодь мислила, питала, дискутувала. І цей надзвичайний дух наступництва, збереження та примноження знань був започаткований ще визначними попередниками нашої кафедри: Еммануїлом Наумовичем Бергером та Оленою Олексіївною Марковою, про яких Василь Васильович з теплотою згадує й донині не раз.
Професор Василь Васильович Файфура – людина, в якому дуже органічно поєднався талант науковця, методиста, керівника, організатора, викладача. Це завжди захоплює в ньому. Його роботи легко читаються, відповідно навіть непростий матеріал можна без проблем систематизувати й запам’ятати.
Та попри досягнення, нагороди й повагу колег, він залишився скромною Людиною, працелюбом, що не перестає до цього часу писати, видавати книги, спогади, допомагати в організації музею університету та має не одне захоплення. Наш шановний ювіляр завжди є цікавим співрозмовником, шанує гумор і не любить скаржитися.
Упродовж життя в мене було багато добрих викладачів, але мало Учителів, що дали цінні знання, і лише один науковий Батько – Василь Васильович.
Ольга ДЕНЕФІЛЬ, завідувачка кафедри патологічної фізіології, професорка:
– Мудрість, щедрість душі, виваженість, щиросердечність, доброзичливість, повага до людей, любов до всього, що робиш, вимогливість до себе й інших при виконанні будь-якої роботи, велика працездатність, любов до рідних, України – напевно, це основні, але аж ніяк не всі достоїнства Василя Васильовича.
Уперше Василя Васильовича зустріла на практиці після вступу до медінституту в адмінкорпусі десь о 19 годині. Він на той час працював заступником декана й якраз готувався на посаду проректора. Коли ж на другому курсі прийшла в гурток з патологічної фізіології й ми, студенти, виконували наукові дослідження після занять, то Василь Васильович неодмінно заходив до нас у лабораторію (це було так щоразу о 20.45, коли він повертався з ректорату чи збирався йти додому). Щоразу ми чекали на його прихід. Василь Васильович питав, які досліди ми сьогодні проводили, які результати отримали, як можемо пояснити такі результати роботи. Ми ретельно обговорювали наперед, що будемо говорити, а коли до кінця в чомусь не розбиралися, то Василь Васильович нам допомагав, задавав питання, які наводили на правильну думку.
Як викладач Василь Васильович був досить суворим, але заняття проводив так, що запам’ятовувалися надовго. В моїй групі Василь Васильович був лише раз на занятті «Гіпоксія». Їх патогенез на прикладі газового складу крові та механізми компенсації при розгляді матеріалу з Василем Васильовичем пам’ятаю донині. Коли я була студенткою, то у нас проводили групове анкетування, хто з викладачів найкращий лектор. Василь Васильович був завжди в нашому списку.
За час навчання в аспірантурі, в роки роботи на кафедрі до Василя Васильовича по допомогу можна було звертатися повсякчас. Василь Васильович казав: «Найкраще це написано в такій-то книжці». Витягував з книжкової шафи ту книжку (частіше це були монографії провідних патофізіологів), шукав у змісті потрібний розділ, розгортав на потрібній сторінці, ставав так, щоб я бачила текст, водив по рядочку пальцем і вголос читав. Якщо щось було не зрозумілим – пояснював. То були найкращі уроки високої ерудиції науковця, професора. До такого рівня намагалася зростати.
Дуже любила, й донині люблю зустрічі з Василем Васильовичем за горнятком чаю…. Все починається з чаю, а переходить у спогади про виш, цікаві події, викладачів… Отут лише слухай уважно! Це ніби естафета історії рідної Alma Mater про ці 63 роки з вуст Людини, яка була від початку заснування ТНМУ його творцем! Василь Васильович вміє зацікавити співрозмовника, зачаровує його теплота стосунків, тонке почуття гумору, спокій розповідей, стиль подання подій. А ще цікаво читати книги Василя Васильовича про рідні Сивороги, про родину. У Василя Васильовича вдома їх вже добрий десяток, матеріали до них донині він збирає в архівах. Сподіваємося на нову роботу після закінчення карантину, коли буде до них відкритий доступ.
У Василя Васильовича є дуже гарний баланс між вмінням працювати та відпочивати. І відпочинок у нього різнобічний. Василь Васильович має дуже цікаве захоплення – збирає бони. І вперше ми на кафедрі побачили як їх можна зробити чистенькими та новенькими. Василь Васильович також профі-грибник. Щороку восени у вихідні співробітники кафедри виїжджали в ліс по гриби – опеньки, рижики, маслюки, а зараз з дружиною Ольгою Петрівною ходять збирати печериці. Василь Васильович завжди з врожаєм, яким щедро ділиться, пригощає друзів і колег.
Хочеться щиро подякувати Василю Васильовичу за допомогу на етапі завершення моєї докторської дисертації, побажати здоров’я, невичерпної творчої енергії.