Вона – очі, вуха та руки лікаря-анестезіолога. Вчасно приготувати, акуратно подати, підтримати – справжнє мистецтво. Вона, мов універсальний солдат, повинна все встигати. А ще медсестру-анестезистку вважають елітою серед медичних сестер.
– Медсестра – це головний помічник лікаря. Тому вона повинна розуміти лікаря з пів слова та пів погляду, – розповідає медсестра-анестезистка ВАІТ Лілія Кузьмак. –Маємо вміти все: робити ін’єкції, ставити крапельниці, катетери, записати ЕКГ… Наша робота – насамперед зона підвищеної відповідальності. Ми перебуваємо «на передовій» у боротьбі за людське життя. Це почесно, але ж і дуже непросто.
Ліля навчалася у Чортківському медичному коледжі. Вступила туди після закінчення 9-го класу. Медсестрою, каже, хотіла стати ще з дитинства. Її трудовий стаж складається з двох записів – медсестра стоматологічного кабінету та медсестра-анестезистка у відділенні інтенсивної терапії.
– У лікарні – шалений темп, напруга та величезна відповідальність, – зазначає Ліля, – операції тривають по кілька годин і тут ще повинна бути неабияка витривалість, але до всього звикаєш. Найдовша операція, на якій асистувала, тривала майже 10 годин. Це було протезування грудного відділу аорти.
Робочий день Лілії Кузьмак розпочинається о пів на дев’яту годину ранку. Всі працівники відділення збираються на «п’ятихвилинку», де обговорюють, які вночі були ургентні операції та які мають бути вдень.
– Для мене операція – звична справа, я не надаю цьому особливого значення, – каже Ліля, – розумію, що тут від мене вимагається лише чіткість, уважність та злагодженість дій. З практикою це відточується до автоматизму. Кожна професія має свої труднощі. Наша професія – це межа вимогливості й вимогливість на межі. Якщо мовити про труднощі, то вони знаходяться більше в моральній площині. Коли тобі телефонують з роботи й кличуть на операцію, кидаєш все та їдеш, бо – треба! Не важливо, що саме цього вечора собі запланувала. Це відповідальність за фах, який обрала. Самопожертва – без цього в медицині ніяк. Окрім того, одна з найскладніших сторін нашої роботи –емпатія до пацієнтів. До фізичних навантажень можна звикнути, обсягом необхідних знань і навичок можливо опанувати, навіть виспатися при бажанні реально! А ось пропускати кожен випадок через себе – це неймовірно важко: неможливо залишатися байдужим до чужого болю.
– Якими професійними та людськими якостями повинна володіти медсестра-анестезистка?
– Терпіння. Адже пацієнти бувають різні. Кричати, виходити із себе, навіть якщо смертельно втомилася, це – професійне табу. Бути уважною до дрібниць, щоб нічого не упустити та не переплутати. А ще – мобільність, «спритність». Все повинно в руках «горіти». Це – особливий склад характеру й мислення. Щодня в такому темпі працювати не кожен зможе.
– Який найбільший страх у вашій роботі?
– З такою професією, як у мене, з роками виробляється характер. Хоча, безумовно, завжди страшно, що щось може піти не так, адже на кону стоїть людське життя. Але це не той паралізувальний страх, який сковує думки та рухи. Навпаки: як у крижану воду кидаєшся. Стрибнула – і вже в процесі.
– Ваша робота вимагає дотримання певного «дрес-коду»: мінімум манікюру, косметики, спеціальні шапочки, маски…
– До усього звикаєш, але на час відпустки можна відійти від усталених правил. А от в лікарні повинна бути дисципліна не лише в роботі, а й у зовнішності.
– За що вдячні своїй роботі?
– За ті дивовижні хвилини, коли в екстрених ситуаціях нам спільними зусиллями вдається «завести» пацієнта. Розуміння, що він буде жити надалі й ти була до цього причетна, дає неймовірне моральне задоволення. Напруга, фізична втома – все забувається вмить.
– Яка ваша професійна мрія?
– Продовжити навчання в медичному університеті.
Мар’яна СУСІДКО