Жінок-анестезіологів в університетській лікарні можна перелічити на пальцях. Чомусь ця професія мала суто чоловічу прерогативу. Але тепер дедалі більше дівчат охоче обирають саме таку спеціальність. Переконані, що вони з роботою впораються не гірше, ніж їхні колеги-чоловіки. Саме так гадає й Аліна Вовчак, лікарка-інтерн відділення анестезіології та інтенсивної терапії.
– Аліно, чим керувалися у виборі фаху?
– Я чомусь хотіла працювати хірургом. Саме з таким наміром вступала до університету. Але рішення змінила, коли побачила професію зблизька, та й рідні відмовляли. А от анестезіологія – інша справа, розумію, що це саме те, чим хочу займатися все життя. Нещодавно в мене була нагода асистувати замість свого колеги інтерна-хірурга. Я тоді практикувала в торакальному відділенні. Виконавши свою роботу, як анестезіолога, мене попросили асистувати хірургу. Мені стало цікаво, тож погодилася. Саме тоді зрозуміла, що робота анестезіолога мені більше подобається.
– Жінок-анестезіологинь нині не так багато.
– Колись, і справді, так, але тепер ситуація кардинально змінюється. Якщо взяти в університетській лікарні серед восьми інтернів-анестезіологів, лише троє – чоловіки. Гадаю, стать у цій професії немає жодного значення, головне, який фахівець. Це моя особиста думка, можливо, хтось і не погодиться.
– Охарактеризуйте, будь ласка, яким має бути лікар-анестезіолог.
– Насамперед – це висококваліфікований фахівець, який орієнтується в усіх галузях медицини. Зокрема, він має бути обізнаним у терапії та хірургії, бо робити наркоз потрібно пацієнтам з найрізноманітнішими патологіями. Відтак анестезіолог – один з найерудованіших лікарів, який має знати трохи більше, ніж звичайний лікар. Медицина – це сфера, яка постійно розвивається, тому багато часу слід приділяти вивченню нової інформації. Важливо дізнаватися про нові прийоми та методи лікування. Цікавитися, які нові технології застосовують колеги за кордоном.
– Як проходить ваш звичний день у лікарні?
– Робочий день розпочинається о 8 годині ранку, з «п’ятихвилинки», а от закінчуватися він може по-різному. Дуже багато залежить від кількості пацієнтів й обсягу роботи загалом. Буває так, що немає часу поїсти. Особливо напружений графік в ортопедичному відділенні. Операцій стільки, що можуть завершитися й за північ. Утім, кожен лікар, хто обрав таку галузь, розуміє особливості професії та жертви, на які доводиться йти. Проте мені подобається робота, яку зараз виконую. Розмірений графік і передбачуваність – не для мене, я люблю адреналін, цікаві випадки, непрогнозовані ситуації, бачити, як на твоїх очах рятують чиєсь життя та усвідомлювати, що теж доклала до цього зусиль.
– Що є найскладнішим у вашій спеціальності?
– Те, що можна стати свідком чиєїсь смерті. Спостерігати за тим, як помирає людина, дуже важко. Але це невід’ємна частина лікарської професії. Взимку, пригадую, помер пацієнт, це важко бачити й залишатися байдужим. Але з часом стаєш «товстошкірим». Якщо сильно переживати та брати близько до серця, то швидко можна й вигоріти у своєму фаху.
– Чим доводилося пожертвувати заради роботи?
– Вільним часом, якого майже немає. Інколи заспокоюю себе тим, що як би обрала хірургію, то його б узагалі не було. Якщо є бажання чогось навчитися, то треба бути якомога більше часу в лікарні, інакше звідки візьметься досвід і нові знання. А так щодня пліч-о-пліч біля старших колег відточуєш свою професійну майстерність.
– Чи вдається вдома «відмикати» голову й не думати про роботу?
– Це не про мене (усміхається – авт.). Я не навчилася ще. Мушу прокрутити в пам’яті весь робочий день, проаналізувати, чи правильно все зробила. Для мене це надважливо. Звісно, це, мабуть, погано, але не можу інакше.
– Якщо видається вільна хвилина на відпочинок, чому її присвячуєте?
– Люблю зустрітися з друзями. Це не так часто буває, тому такі миті – дуже цінні для мене. Моє захоплення – книги. Просто обожнюю читати. При першій-ліпшій нагоді беру книжку до рук. Люблю запах нових книг, вони мають особливий аромат, який вабить перегорнути сторінку й зануритися в читання. Детективи – один з моїх найулюбленіших жанрів. Подобається, коли в книжці головні герої – лікарі. З останнього, що прочитала: Михайло Булгаков «Морфій», Деніел Кіз «Таємнича історія Біллі Міллігана».
– Є улюблена цитата, яка стала своєрідним життєвим лозунгом?
– «Якщо ти в чомусь не розбираєшся, то візьми й розберись». Цей вислів доречний у професії.
– Що порадили б молодим людям, які мріють про лікарську професію?
– Будьте готові, що робота буде займати шалено багато вашого часу, тому краще, якщо вона буде улюбленою. Дуже важливо отримувати задоволення від роботи. Ідеальні лікарі – це люди, які живуть ідеєю та мають яскраве мислення. Таких мало, але саме такі лікарі – справжня цінність.
Мар’яна СУСІДКО,
Микола ВАСИЛЕЧКО (фото)