Успішно склавши екзаменаційну сесію, Ірина Демах перейшла на 5 курс медичного факультету. Про те, чому обрала лікарський фах, про навчання, участь у просвітницьких акціях і волонтерських проєктах, про відпочинок на дозвіллі та де збирається побувати влітку Ірина розповіла в інтерв’ю «Медичній академії».
– Звідки бере початок Ваше захоплення медициною?
– У школі моїми улюбленими були уроки хімії та біології. Особливо – біології. Вона мене цікавила змалку. Може, тому що хотіла бути подібною на маму. Моя мама – вчителька біології в школі селища міського типу Золотий Потік Бучацького району. В дитинстві я любила разом з нею розглядати різні рослинки, досліджуючи їх будову, багато читала про природу й тварин, про людський організм. Цікавилася, завдяки яким механізмам організм функціонує як єдине ціле, як працює мозок, серце, інші органи? Хотілося все це знати, тож до кожного уроку з біології готувалася з натхненням, шукала додаткову інформацію, якої не було в підручниках.
– Школу закінчили з медаллю?
– Ні, не вважала це надто важливим чинником, який може щось змінити в моєму житті. Головне – якісні знання. Навчалася старанно й мала гарні оцінки з усіх шкільних дисциплін, але природничі науки були мені найбільше до душі. І в медицині без них – ніяк, а я змалечку хотіла стати лікарем. Це – особлива професія, дуже людяна. Пригадую свої дитячі враження: заболіло горло, але лікар прийшов, оглянув, лагідно поспілкувався, сказав, які ліки пити й ось я вже здорова. Дивувалася й мріяла, коли виросту, теж допомагати людям, дарувати їм радість одужання.
– Але медиків у вашій родині не було?
– Я буду першою. Моя молодша сестра теж обрала лікарський фах. Марія закінчила Івано-Франківський базовий медичний коледж і 2017 року вступила до ТНМУ. Тож тепер у нашій родині двоє студентів-медиків. Коли приїжджаємо додому, багато розповідаємо про навчання. Слухаючи наші розмови, пересипані медичними термінами, тато (в нього вища технічна освіта) жартує, що ми спілкуємося невідомою йому мовою та просить перейти на українську.
– Після закінчення школи до яких вишів подавали документи?
– До медуніверситетів у Тернополі, Івано-Франківську та Львові. Була щаслива побачити своє прізвище у списках рекомендованих для навчання. Порадившись з батьками, віддала перевагу ТНМУ ім. І.Я. Горбачевського, який займає провідні позиції в консолідованому рейтингу вищих навчальних закладів України. Так 2016 року розпочалося моє студентське життя.
– Яку медичну спеціальність хотіли б отримати в майбутньому?
– Дуже цікавить хірургія. Здобувши вищу медичну освіту, можливо, оберу хірургічну спеціальність. Але й інші теж подобаються. В медицині немає нецікавих спеціальностей, кожна цікава по-своєму, в кожної є свої переваги. Торішнього листопада, долучившись до проєкту платформа UAmed, пройшла виробничу практику у відділенні хірургії в клінічному шпиталі польського міста Жешув. Сподобалося, як обладнані операційні, як використовують тут новітні сучасні технології. Буде можливість – залюбки поїду знову. UAmed зорганізовує також практично орієнтовані школи для студентів-медиків. І це теж чудова можливість відшліфувати практичні навички, поспілкуватися з досвідченими фахівцями. Я вже побувала на заняттях у школах онкології та судинної хірургії, що відбулися в Києві на базі Інституту хірургії Ростислава Валіхновського. Після занять у суботу та неділю поверталася, щоб у понеділок бути на лекціях.
– В яких громадських проєктах берете участь?
– Очолювала в Тернополі локальне представництво Всеукраїнської асоціації студентів-медиків. Це – громадська організація, яка об’єднує майбутніх лікарів усієї країни та дає можливість брати участь у міжнародних клінічних і наукових обмінах студентів-медиків та лікарів-інтернів, проходити виробничу практику в кращих закордонних клініках, втілювати свої ідеї та проєкти в галузі медичної освіти, охорони здоров’я й захисту прав людини. На 1 курсі прочитала про основні напрямки роботи цієї громадської структури в Інтернеті та зацікавилася. Вдвох з однокурсницею Юлією Валігурою подали заяви для отримання офіційного членства. Перед тим була поїздка в Ужгород, на з’їзд локальних представників ГО «Всеукраїнська асоціація студентів-медиків». Місцем зустрічі став медичний факультет УжНУ. Учасники форуму презентували різні перспективні проєкти, обговорювали шляхи їх реалізації. Повернулася, сповнена вражень. На 2 курсі мене обрали головою локального представництва цієї громадської організації. Вона, до слова, має свої представництва у всіх вищих медичних навчальних закладах України. Нині локальне представництво у файному місті очолює Юлія Валігура.
Курси з медичної жестової мови – ще один цікавий проєкт, що відбувся за підтримки ректора та студентського парламенту ТНМУ. Його мета – підвищення кваліфікації медичних, соціальних працівників і волонтерів, які працюють з глухими та слабочуючими особами. Ми вивчали базові жести, щоб вміти комунікувати з пацієнтами з вадами слуху, які теж звертаються за медичною допомогою. Вчителька Теребовлянського навчально-реабілітаційного центру Неоніла Яценко, яка вела заняття, розповідала: часто нечуючі діти просять сурдоперекладача піти з ними до лікаря, щоб пояснити що їх турбує. Проєкт мав успіх. На заняття приходили майбутні медики, а також студенти ТНЕУ, які хотіли більше дізнатися про жестову мову.
– Чи важко її вивчити?
– Так само, як і будь-яку іноземну мову. На курсах я вивчила її на базовому рівні, достатньому, щоб порозумітися з нечуючою людиною, якій потрібна допомога.
– Ви також були одним з організаторів перших змагань з шахів на Кубок ректора ТНМУ.
– Так, це теж цікавий захід. Багато студентів-медиків люблять і вміють грати в шахи, бо це не лише спорт, а й цікава наука та мистецтво. Шаховий ж турнір ще більше сприяв би їх популяризації. Подумала: чому б не організувати? Звернулася за порадою до керівника центру виховної роботи та культурного розвитку Марти Руденко. Марта Ігорівна ініціативу схвалила. Захід відбувся за швейцарськими правилами: дев’ять турів, кожен тривалістю майже десять хвилин. Серед учасників було багато українських і ще більше іноземних студентів. Приємно, що відтоді ці змагання в нашому університеті стали традиційними.
– Літо – пора відпочинку. Як використовуєте цей час?
– Найкраще відпочивається в тиші та спокої. Люблю наші з мамою прогулянки в парку чи мандрівки до лісу. На моїй улюбленій лісовій галявині росте багато беріз, вони наче випромінюють світло. В Тернополі повертаюся до них подумки напередодні іспиту, щоб вгамувати хвилювання. Як бальзам на душу… А ще мені подобається фотографувати, тож коли йду на прогулянку, певна річ, беру фотоапарат. Моє захоплення – художня фотографія. Улюблена тема – пейзажі, архітектура. Коли роблю портретні світлини, прошу сестру побути моделлю. Набутий досвід пригодився під час роботи над випуском університетського студентського журналу «Unitime»: я була фотографом.
Люблю читати книги, особливо детективи. Загадки, які розв’язують у детективах, і медичні загадки, на мою думку, мають багато спільного. Адже лікарі, борючись з хворобою, теж шукають її першопричину та оптимальний спосіб лікування.
– Ваші життєві правила?
– Дитиною прочитала: «Стався до людей так, як ти хочеш, щоб ставилися до тебе». Золоті слова. Взяла собі за правило бути привітною, доброзичливою, не коїти зла та не платити злом за зло, бо воно повернеться сторицею. Ми люди й повинні допомагати одне одному, підтримувати тих, хто у скруті. Тому дуже важливою для мене є участь у волонтерському русі. В ТНМУ він потужний. Серед улюблених – проєкт «Миколай про тебе не забуде». Приміром, торік студенти-медики зібрали кошти та придбали подарунки онкохворим дітям, які перебувають на лікуванні у гематологічному відділенні Тернопільської міської дитячої лікарні. Влаштували також свято для підопічних геріатричного пансіонату у селі Петриків, що поблизу Тернополя. Люди поважного віку були нам дуже раді, дякували за привезені смаколики, за цікаве спілкування. Такі зустрічі надихають на нові добрі справи.
– Ваші плани на літо?
– Коли закінчиться карантин, хотіла б поїхати до Львова. Давно збираюся відвідати це місто. В Ужгороді, Чернівцях, Києві, у сусідній Польщі вже побувала, а у Львові – ні. Друзі навіть жартують з цього приводу. А ще з нетерпінням чекаю виробничої практики, щоб поглибити та розширити отримані знання.
Лідія ХМІЛЯР