Пульмонологічне відділення університетської лікарні одне з перших почало приймати хворих на COVID-19. Сьогодні спілкуємося із медсестрою цього відділення Вікторією Дмитраш.
Інколи на респіратор ще одягаю маску, щоб було надійніше. Вже давно звикла до цього, хоча від респіратора сліди на обличчі ще години дві тримаються. Рукавичок теж беру дві пари та, звичайно ж, захисний костюм. Взимку в ньому не так парно, а влітку це було пекло. Врахуйте температуру за вікном – спека, а ми в повному «обмундируванні». Звісно, це треба передусім для власної безпеки, тому старалися не зважати на незручності.
Страшно було тоді, коли привезли першого пацієнта, хворого на коронавірус. Це ще на початку епідемії, коли не було розробленого чіткого протоколу лікування таких пацієнтів. З усіх медіа лише наганяли страху закордонною статистикою та кількістю хворих в Італії. Розуміли, що в них вищий рівень медицини, а лікарі не можуть приборкати COVID-19.
Найбільше боялася принести інфекцію додому. Самій захворіти не так було лячно. Ми, медики, обираючи таку професію, розуміли, на які жертви йдемо. Тому тут усе зрозуміло. Гірше, коли вдома маленькі діти чи старенькі батьки. Ти можеш сам не захворіти, а бути джерелом розповсюдження інфекції.
Мені легше, бо батьки не живуть у Тернополі. Але мама дуже хвилюється. Щодня нагадує, щоб я ретельно мила та дезінфікувала руки, не знімала маски.
У пульмонологічному відділенні ми звикли до пацієнтів, які мають різні захворювання легень, це наша спеціалізація. Пневмонії для нас не щось нове, люди завжди на них хворіли, просто штами вірусу були не такі. Як правильно одягнути кисневу маску – не проблема, бо маємо практику, в нас працюють найкращі фахівці.
Найважче доглядати пацієнтів, які мають різні супутні захворювання. Приміром, цукровий діабет. У нас часто лежать пацієнти з таким захворюванням. Іноді ще й незрячі. Тоді щодня перевіряємо рівень цукру в крові. Допомагаємо пересуватися відділенням. Хвилюємося, щоб коронавірус не спричинив серйозних ускладнень. Тому не слід думати, що медсестра зробила укол чи поставила крапельницю – й на тому все.
Пандемія створила багато нових викликів, з якими ми повинні гідно впоратися. Для цього в нас є кваліфікований персонал, усе необхідне матеріально-технічне забезпечення. Сподіваюся, що невдовзі цей коронавірус будемо згадувати як страшний сон.
Лікар призначає лікування, а медсестри стежать, щоб пацієнти виконували всі приписи. Якщо порахувати, то медсестра набагато більше часу проводить біля хворих.
Я ніколи не пошкодувала, що обрала цю професію. У селі, звідки я родом, є дві фельдшерки. Зарплатня – мізерна, але жодного разу не відмовили в допомозі, яка б пора доби не була. В моїй родині є багато медсестер, тож я знала, на що я йду та була готова до будь-яких труднощів.
Роботу свою люблю за те, що можу допомагати людям. Якщо не любиш людей, не впевнена чи впораєшся з такою роботою, то краще обрати інший фах.
Моя сила – в гарному настрої. Пацієнтам і так погано, а тут ще ти із сумним обличчям. Треба нести людям позитив, змушувати їх посміхатися.
Бліц-інтерв’ю:
– Ваш ранок починається?..
– … зі склянки води.
– Не можете обійтися без?..
– … друзів.
– На безлюдний острів взяли б із собою?..
– … собаку
– Найкраще місце на землі для вас?..
– … село, де народилася.
– У житті керуєтеся?..
– … принципами.
– Що захопило вас зараз?
– … мультфільм «Душа».
– Від втоми рятують?..
– … добрі люди.
– У людях найбільше цінуєте?..
– … чесність.
– Справжня медсестра повинна бути?..
– … доброю та милосердною.
– Ваш власний рецепт здоров’я?
– … ранкова зарядка.
– Мрієте про що?
– … побачити Бразилію.
Мар’яна СУСІДКО.
Світлина Миколи ВАСИЛЕЧКА