14 лютого мало б виповнитися 85 років відомому в Україні та за її межами вченому в галузі гігієни води та водопостачання, педагогу, доктору медичних наук, професору Володимирові Андрійовичу Кондратюку. Це була надзвичайно багатогранна людина. Володимир Андрійович мав здатність привертати до себе та об’єднувати різних людей. Двері в його затишний кабінет з великою кількістю картин і квітів завжди були відчинені як для поважних професорів, колег, так і для колишніх студентів, випускників, його учнів з Малої академії наук. Він усіх зустрічав посмішкою, добрим словом, порадою.
Як педагог він виховав кілька поколінь вчених і клініцистів, а його чудові особисті якості, самовідданість, вміння зацікавити та надихнути дозволили підготувати не одного майбутнього науковця. Як учений він керував науковими роботами обґрунтування гранично допустимих концентрацій шкідливих хімічних речовин у воді водоймищ господарсько-питного водопостачання, в результаті яких було розроблено, а згодом затверджено 25 гігієнічних нормативів. Його перу належить понад 400 наукових праць, у тому числі чотири монографії, чотири підручники для студентів, один довідник для практичних лікарів, 5 патентів на винахід, 3 інформаційні листи. Під його керівництвом захищено 3 кандидатських дисертації. Як звичайна людина не цурався ніякої роботи, любив природу, займався бджолярством, посадив не одне дерево. Любив свою родину. Завжди усіх підтримував і допомагав.
Його життєвим кредо були слова «Стараюсь жити сьогоднішнім днем, тому що завтра вже буде пізно, буде щось нове, інше. Час плине дуже швидко, тому треба встигнути якомога зробити більше».
В.А. Кондратюк народився у смт. Чорний Острів Хмельницького району Хмельницької області у сім‘ї службовців, був старшим з трьох дітей. Його дитинство минуло на Поділлі. Батьки – вихідці із села, після закінчення зооветеринарного технікуму працювали в колгоспі зоотехніками. 1937 року тата забрали в армію, звідки він пішов вчитися у Вінницький медичний інститут. Жили бідно, бо працювала одна мама – то вчителькою молодших класів, то зоотехніком у колгоспі. Війна, яка почалася 1941 року, перервала навчання батька. Лише після війни 1946 року він зміг отримати диплом лікаря та скерування на роботу в Нове Село Підволочиського району на Тернопіллі. Вже через рік сім’я переїхала до Підволочиська, де спочатку тато працював лікарем-інфекціоністом, потім – головним лікарем Підволочиської райсанепідстанції.
Ще будучи маленьким, Володимир Андрійович дуже хотів вчитися у школі, про що постійно казав мамі. Коли йому виповнилося лише шість років, його відвели у школу. Вчителька запевняла батьків, що хлопчику навчання скоро набридне. Але не сталося як гадалося, школярик виявився наполегливим і сумлінним. Так Володимир став наймолодшим учнем школи.
Після закінчення 1953 року Підволочиської середньої школи Володимир Андрійович вступив до Львівського державного медичного інституту. Вибір санітарно-гігієнічного факультету певною мірою був обумовлений спеціальністю та авторитетом батька, який тоді працював головним лікарем Підволочиської райсанепідстанції.
Трудову діяльність Володимир Кондратюк розпочав 1959 року. З дипломом санітарного лікаря на хвилі романтики поїхав на роботу до Казахстану в Джамбульську обласну санітарно-епідеміологічну станцію на посаду завідувача паразитологічного відділу. Робота була напруженою, адже в літній час на півдні значно зростала кількість харчових отруєнь та інфекційних захворювань шлунково-кишкового тракту. Але для молодого спеціаліста все було новим і цікавим. З’явився перший професійний досвід. У цей час він написав та опублікував свою першу наукову статтю.
З майбутньою дружиною Володимир Андрійович познайомився ще в Джамбулі, побачив її в кабінеті головного лікаря. Вона щойно закінчила медичне училище в Чимкенті й отримала скерування в облсанепідстанцію. «Зацікавила мене насамперед своєю зовнішністю, була невисокого зросту, тендітна, мов Дюймовочка. Ось так, крім роботи, я ще й знайшов свою долю в далекому Казахстані», – згадував він.
Ще зі студентських років Володимир Андрійович мріяв навчатися в аспірантурі. І 1961 року він вступає до аспірантури кафедри загальної гігієни Алма-Атинського медичного інституту. За три роки виконав і захистив кандидатську дисертацію на тему «Санитарно-гигиеническая характеристика рек Чу и Таласс и подземных вод, их долин как источников питьевого водоснабжения». Так розпочалася для Володимира Андрійовича серйозна наукова діяльність за напрямком вивчення та гігієнічної оцінки питної води різного призначення.
Після закінчення аспірантури В. А. Кондратюка скерували асистентом до Актюбінського медичного інституту на кафедру гігієни. Звідти доля й щасливий випадок знову повернули його в рідну Україну, до Тернополя. Основним місцем роботи став Тернопільський медичний інститут (нині – національний медичний університет імені І.Я. Горбачевського), в якому він працював до останніх днів свого життя впродовж тривалих 54 роки, пройшовши свій професійний шлях від асистента, доцента, професора, до завідувача кафедри. Кафедра гігієни та екології була для Володимира Андрійовича другим домом. Щодня, незважаючи на погоду чи стан свого здоров’я, він йшов сюди, цілими днями навчав студентів, а після занять писав, вичитував, правив…
1989 року Володимир Андрі-йович блискуче захистив докторську дисертацію на тему: «Гигиенические основы регламентации химического состава регенерированной питьевой воды для экипажей летательных аппаратов». Вона була присвячена гігієнічним основам регламентації хімічного складу регенерованої питної води для екіпажів тривалих космічних польотів. У цій роботі він намагався відвести чільне місце дослідженню гігієнічного значення й формування макро- та мікроелементів у регенерованій воді. Загалом йому вдалося те, що запланував, – різнобічно висвітлити широке коло питань, передусім практичного спрямування. Вчене звання професора було присвоєно 1991 року. Але й надалі впродовж багатьох років основними напрямками наукових досліджень та сферою наукових інтересів залишалися питання водопостачання населених місць та якості питної води, проблеми забруднення водойм шкідливими речовинами, зокрема важкими металами, поверхнево-активними речовинами, а також гігієнічне нормування шкідливих сполук у воді. Свій авторитет і повагу серед колег, співробітників, студентів він заслужив чесною щоденною працею. Найвищою нагородою для нього були не грамоти, подяки, нові звання (хоча їх теж було доволі), а щире ставлення людей, вдячність учнів і студентів, повага серед наукової спільноти вчених-гігієністів. 1995 року В.А. Кондратюка обрали членом-кореспондентом, а 2000-го – дійсним членом (академіком) Української екологічної академії наук.
На госпдоговірних засадах із Шосткинським хімкомбінатом «Свема» (з 1977 до 1992 року) було виконано низку робіт з гігієнічного нормування шкідливих хімічних речовин у воді водойм господарсько-питного користування, на основі яких розроблено та затверджено МОЗ СРСР і України майже 25 гігієнічних нормативів. Було кілька десятків виконавців. До госпдоговірних робіт були залучені, крім штатних працівників кафедри й інституту, також старші наукові співробітники Л.М. Гунько, Т.В. Пастушенко, молодші наукові співробітники Г.Д. Бузько, Л.С. Фіра, О.Р. Тушич, А.П. Гулевська, Т.С. Прокопчук, Н.В. Курилюк, М.І. Дунська, лаб. О.В. Ковальчик, Є.О. Коновалова, Г.І. Смереканич, Н.С. Плаксива, С.Й. Романюк, С.В. Бабельчук та інші. Це був найбільший підрозділ в інституті.
За своє життя В.А. Кондратюк заслужив повагу та авторитет не лише у рідному університеті, а й серед високоповажних науковців в інших вишах і багатьох науково-дослідних інститутах всієї України. З ним радилися, призначали опонентом і рецензентом, залучали до різноманітних комісій. Усе це підтримувало його життєві сили, давало наснагу до життя.
Певний час Володимир Андрійович був експертом Вищої атестаційної комісії при Кабінеті Міністрів України.
Багато часу Володимир Андрійович віддавав громадській роботі. Впродовж багатьох років очолював добровільну народну дружину інституту – громадське об’єднання, яке брало участь у підтримуванні належного порядку в громадських місцях Тернополя. З 1997 року професор Кондратюк брав активну участь у діяльності Всеукраїнської екологічної ліги, очолюючи наукову раду її Тернопільського обласного осередку. В цьому напрямку неоціненний його вклад в організації Всеукраїнських науково-практичних конференцій «Довкілля та здоров’я». Як член громадської ради при управлінні екології та природних ресурсів Тернопільської облдержадміністрації Володимир Андрійович багато зусиль доклав для вирішення важливих питань зі збереження водних ресурсів краю.
На превеликий жаль, 85-ий день народження з Володимиром Андрійовичем не довелося святкувати, але добрі спогади про нього будуть весь час виринати у нас.
Життєву дорогу Володимирові Андрійовичу Кондратюку прокладали часи сподівань і звершень та були засіяні вічним, розумним і добрим.
До нього тягнулися друзі, з якими він за філіжанкою кави обговорював нинішнє та прийдешнє. Його кабінет прикрашений квітами, картинами, які йому подарували друзі. І неможливо було пройти повз нього, щоб не відчинити двері. А в день народження Володимира Андрійовича цей кабінет гудів, неначе навесні вулик.
Володимир Андрійович був дивовижним слухачем і співрозмовником. Незабутні враження залишили в нашій пам’яті науково-розважальні вечори, які він зорганізовував у біологічному корпусі.
Володимир Андрійович любив витягувати теку, в якій зберігалися привітання з нагоди його дня народження. Серед привітань величних і жартівливих було й таке:
…Отже, дням життя радійте
У дні сонячні і грому.
А також нас зрозумійте,
Чому не хочем йти додому.
ДРУЗІ