Здобути ґрант від Програми академічних обмінів імені Фулбрайта не було її давньою мрією. Але вагомі наукові здобутки та професійний потенціал відчинили перед дослідницею двері до однієї з найпрестижніших світових програм. «Мене переповнювали емоції, аж дух захопило, коли дізналася про перемогу», – зізнається доцентка кафедри акушерства та гінекології №2 Ліна Багній. Уже у вересні науковиця вирушить до США. Попереду – робота над дослідженням неінвазивних біомаркерів ремоделювання позаклітинного матриксу, які допоможуть прогнозувати перебіг вагітності у жінок з метаболічно-асоційованою жировою хворобою печінки. Очікується, що результати проєкту закладуть основу для персоналізованого ведення вагітності та поглиблять міжнародну наукову співпрацю.
– Пані Ліно, ви закінчили медичний університет й, очевидно, мріяли про практичну охорону здоров’я. Але доля розпорядилася так, що стали науковицею. Хто чи що спонукало до цього?
– Насправді я ніколи не гадала, що колись стану науковицею. Як і більшість студентів медичного університету, мріяла стати хорошим лікарем. Моє життя змінилося на третьому курсі, коли я вперше потрапила до студентського наукового гуртка на кафедрі топографічної анатомії. Настільки захопили заняття, які проводила Юлія Олегівна Данилевич, що захотілося дізнаватися більше, ніж передбачала навчальна програма. Саме під її керівництвом я зробила перші кроки в науці.
Першим дослідженням під керівництвом наставниці стала робота «Модель експериментального перикардиту на експериментальних тваринах», яку я згодом представила на своїй першій міжнародній конференції в Берліні. Для мене, тоді ще студентки, це був надзвичайно цінний досвід, а згодом прийшло розуміння, що наука – це не лише пошук відповідей на складні запитання, а й можливість бути частиною світової медичної спільноти, я відчула, що хочу не лише лікувати, а й робити свій внесок у розвиток медицини.
– Чому саме акушерство та гінекологія?
– Для мене це не випадковість чи просто професія, а продовження родинної історії. Я представниця вже третього покоління акушерів-гінекологів, і для мене велика честь продовжувати цю династію.
Моєю першою школою медицини були не лише університетські аудиторії, а й приклад найдорожчих мені людей. З дитинства я бачила, з якою любов’ю, турботою та відповідальністю ставляться до своїх пацієнток моя бабуся – Ліна Віталіївна Шило та мама – Наталія Іванівна. Вони навчили мене, що акушерство – це не лише про професійні знання та клінічне мислення, а й про людяність, емпатію та вміння бути поруч із жінкою в один з найважливіших моментів її життя. Саме вони стали для мене прикладом безмежної відданості професії, відповідальності за кожне прийняте рішення та щирої любові до своєї справи.
– Як обирали тему наукової роботи? Чим зацікавила ця тематика?
– Тему наукової роботи я обрала не випадково. Напрям дослідження мені запропонувала завідувачка нашої кафедри, професорка Світлана Миколаївна Геряк, яка стала моєю науковою керівницею. Саме її багаторічний клінічний та науковий досвід допоміг визначити напрям, що виявився для мене справді близьким. Щиро вдячна Світлані Миколаївні за довіру, підтримку та віру в мої можливості. Вона навчила мене бачити за кожним дослідженням насамперед пацієнтку та її потреби. Взагалі ж мене ще здавна цікавило, як метаболічні порушення впливають на перебіг вагітності, здоров’я матері та дитини. Саме тому мої дослідження присвячені профілактиці акушерських і перинатальних ускладнень у жінок із супутніми метаболічними порушеннями. Цей той напрям, який нині надзвичайно актуальний та має важливе практичне значення.
– Розкажіть , будь ласка, детальніше, як відбувалося дослідження?
– У сучасному світі метаболічні порушення, зокрема надмірна маса тіла, ожиріння та метаболічно асоційована жирова хвороба печінки, стали одними з найсерйозніших викликів медицини. Дедалі більше жінок вступають у вагітність з такими супутніми станами, що суттєво підвищує ризик розвитку акушерських і перинатальних ускладнень. Саме тому пошук нових підходів до ранньої діагностики, прогнозування ризиків та профілактика є надзвичайно актуальним.
Метою моєї роботи було не лише описати цю проблему, а й знайти практичні рішення, які могли б допомогти лікарям своєчасно виявляти жінок групи високого ризику та запобігати розвитку ускладнень. Працюючи над дисертаційним дослідженням, ми комплексно оцінювали клінічні, лабораторні, біохімічні та інструментальні показники, аналізували перебіг вагітності, пологів і післяпологового періоду, а також стан новонароджених. Особливу увагу приділяли взаємозв’язку між метаболічними порушеннями, функціональним станом печінки та розвитком акушерських і перинатальних ускладнень.
Науковий пошук вимагав не лише ретельного аналізу великої кількості клінічних даних, а й постійного вивчення сучасної світової літератури, міжнародних рекомендацій та результатів провідних досліджень. Саме це дозволило поєднати клінічний досвід з доказовою медициною та сформувати власне бачення шляхів розв’язання цієї проблеми. Отримані результати дали змогу запропонувати більш індивідуалізований підхід до ведення вагітних з метаболічними порушеннями, удосконалити алгоритми профілактики акушерських і перинатальних ускладнень та підтвердили важливість раннього виявлення чинників ризику ще на етапі планування й ранніх термінів вагітності.
– Яким, на ваш погляд, має бути сучасний вчений? Хто для вас є зразком?
– На мій погляд, сучасний науковець – це допитлива, чесна, відкрита до нових знань і готова постійно вчитися людина. Наука дуже швидко розвивається, тому важливо критично мислити, не боятися визнавати власні помилки та завжди шукати нові рішення. Для мене прикладом є люди, які, досягнувши високого професійного рівня, залишаються відкритими до дискусії, підтримують молодих дослідників і ніколи не перестають навчатися.
– У вас були такі Вчителі?
– Вони й досі є, бо джерело їхніх знань і доброчесності – невичерпне. Вдячна долі, що на моєму професійному шляху зустрілися люди, яких я можу назвати справжніми Вчителями. Захоплююся професорами Ігорем Ярославовичем Господарським, Михайлом Михайловичем Кордою, професоркою Світланою Михайлівною Марчишин, Для мене вони є прикладом відданості медицині, науці та освіті. Попри свій величезний професійний авторитет, вони залишаються відкритими до нових знань, підтримують молодих науковців, надихаючи власним прикладом. Особливо захоплює мене стратегічне бачення професора Михайла Михайловича Корди, його прагнення розвивати українську медичну освіту та створювати нові можливості для молодих учених. Безмежно вдячна своїм наставникам за підтримку, довіру та віру в мене. Саме вони навчили мене критично мислити, не боятися складних викликів і пам’ятати, що справжня наука починається з відповідальності та чесності. Для мене справжній Вчитель – це людина, яка не дає готових відповідей, а допомагає своєму учневі розкрити власний потенціал.
– Є людина, науковець, з яким хотіли б познайомитися чи навіть працювати разом?
– Мені завжди були близькі люди, які поєднують сильну клінічну практику із сучасною наукою. Саме вони формують нові підходи до лікування, створюють міжнародні клінічні рекомендації та визначають напрям розвитку медицини.
Мені пощастило наживо познайомитися з науковцями, чиї праці свого часу стали для мене джерелом натхнення. 2022 року на Конгресі EASL у Дубліні зустріла професора Влада Ратціца з Університету Сорбонни, чиї дослідження допомагали мені під час роботи над дисертацією. А вже 2023 року на міжнародному конгресі в Празі мала нагоду поспілкуватися з професоркою Мері Рінелла, чиї професійні поради відкрили для мене нові напрями наукових досліджень. Щиро мрію, щоб у майбутньому мені випала нагода працювати в команді цих професорів, долучатися до міжнародних наукових проєктів і разом шукати відповіді на питання, які нині стоять перед сучасним акушерством і медициною загалом. Для мене це не лише професійна мрія, а й можливість зробити свій внесок у розвиток науки та впровадження найкращих світових практик в Україні.
– Звідки черпаєте натхнення до наукової діяльності?
– Найбільше його надходить з клінічної практики. Саме пацієнти часто підказують питання, на які ще немає однозначної відповіді. Надихають також студенти, які не бояться ставити складні запитання, адже їхня допитливість змушує й мене постійно вивчати нові джерела знань, зокрема опрацьовувати багато сучасної наукової літератури. Чим більше читаєш якісних наукових статей, тим більше народжується нових ідей, гіпотез і напрямів для подальших досліджень.
– Чи вдається все гармонійно поєднувати, не виснажуючись?
– Це не завжди легко. Найважливіше – правильно визначати пріоритети, планувати власний час і не забувати, що для ефективної роботи потрібен якісний відпочинок. Важливе місце в моєму житті займає спорт. Це моя щоденна звичка й найкращий спосіб відновити внутрішній баланс. Найбільше люблю біг, плавання та лижі. Для мене спорт – це про дисципліну, відповідальність перед собою, наполегливість і вміння не зупинятися на півшляху. Саме ці засади намагаюся переносити й у професійне життя, адже в науці, як і в медицині. результат досягається завдяки щоденній системній праці, а не випадковим успіхам.
– Що порадили б студентам і молодим колегам?
– Не бійтеся починати. Не відкладайте власні ідеї «на потім» і не вважайте, що наука – це лише для обраних. Будьте допитливими, ставте запитання, шукайте наставників, багато читайте та не втрачайте зацікавленості до професії.
Є вислів, який дуже відгукується мені й став своєрідним життєвим принципом: «Fortes fortuna adiuvat» – «Сміливим щастя сприяє». Переконана, що саме сміливість зробити перший крок – подати тези на конференцію, написати листа відомому професорові чи взятися за складний науковий проєкт відкриває перед людиною нові можливості.
Озираючись на власний шлях, розумію, що найцінніші професійні події в моєму житті починалися саме з одного рішення – спробувати. Тому моя порада молодим колегам проста: не бійтеся мріяти масштабно, працюйте наполегливо та не дозволяйте страху бути сильнішим за ваші мрії. Адже великі досягнення починаються з першого кроку, а сміливим справді щастить.
Розмовляла Лариса ЛУКАЩУК