За підсумками конкурсу «Студент року 2023 ТНМУ» студентка 6 курсу медичного факультету Яна Чайка виборола перемогу в номінації «За вагомі досягнення в розвитку культури». Яна переконана, що все, що робимо, але лише зі щирим серцем і натхненно, ніколи не минає даремно, це завжди помічають і цінують.
– Яно, що особисто для вас означає перемога в конкурсі «Студент 2023 року ТНМУ»?
– Для мене ця перемога означає, що будь-які наші дії в цьому світі не залишаться непоміченими. Чим більше добрих справ зробимо за наше коротке життя, тим більший «плюсик», так би мовити, нам зарахується десь вище. Такі нагороди лише доводять, що ми на правильному шляху, і потрібно продовжувати рухатися в тому ж дусі.
– Коли ви вперше почали долучатися до культурно-просвітницьких і патріотично-культурних проєктів?
– Уперше про проєкти культурно-просвітницького та патріотично-культурного характеру дізналася від своєї однокурсниці (зараз однієї з найближчих подруг) Андріани Бучко ще на третьому курсі навчання. Вона запросила мене на один такий захід, розповіла, як усе відбувається, як студенти готують матеріали, цікавляться культурною спадщиною та пізнають її. Побувавши на кількох таких заходах, мені захотілося й самій стати частиною цієї команди. Наша команда під керівництвом Леоніда Кравчука в складі ГО «Інститут досліджень національної спадщини» відроджує національно-патріотичний дух, досліджує історію визвольних змагань українського народу, здійснює краєзнавчі розвідки, що, на мій погляд, саме зараз є актуальним, як ніколи, напевно.
– Які саме заходи вдалося організували торік? Можливо, якийсь з них для вас є найбільш особливим?
– Торік мені вдалося докластися до організації та проведення таких заходів, як: вшанування 300-річчя з дня народження Григорія Сковороди; відкриття меморіальної таблиці українському вченому Володимирові Здоровезі; патріотичне виховання дітей у військово-патріотичному таборі «Подільсько-Волинська Січ»; презентація посібника «Історія України»; проведення доброчинного концерту у стінах Тернопільської обласної філармонії; зустріч та проведення благодійного концерту з волонтерами з Нідерландів в місті Бережани; турнір пам’яті Героя Тараса Бучка з мініфутболу 6х6 серед гравців 35+. Детальніше розповім саме про футбольний турнір, адже він став для мене особливим. Провели його, щоб вшанувати пам’ять батька моєї близької подруги Андріани, Героя Тараса Бучка, який загинув 20 вересня 2022 року під час виконання бойового завдання в районі села Червона Долина на Миколаївщині. Водночас під час проведення цього заходу запланували збір коштів на квадрокоптер для 66-го батальйону 103-ї бригади ТрО. Для мене було досить хвилюючим запропонувати таку ідею своїй подрузі, адже про втрату найріднішої людини завжди важко згадувати, і мені не хотілося зайвий раз робити їй боляче. Проте відповідь подруги була позитивна, тож ми відразу взялися до роботи.
– Що в організації турніру було для вас найскладнішим?
– Відстань. Турнір відбувався в Новояворівську на Львівщині, рідному місті Тараса Бучка, а я – тернополянка. Втім, Андріана підказала, до кого я можу звернутися, щоб зібрати команди, узгодити час і місце проведення, нагородження, а найголовніше – для кого організувати доброчинний збір. Зібрати гравців, а також команди, в яких упродовж свого життя Тарас грав у футбол, допоміг керівник аматорського футболу Новояворівська Богдан Боднарчук. Усього зібралося шість команд: «Патріот», «Пропет», «Янтар», «Шкло-ветерани», «Балмікс» та «Феміда». Відділ культури, молоді та спорту Новояворівської міської ради забезпечив медалі та кубки для нагородження. Для благодійного збору я звернулася у доброчинний фонд «Місто добрих людей», що діє в Новояворівську, й запитала, потреби якої бригади зараз актуальні. Таким чином нам вдалося зібрати та передати 21800 гривень. Хорошим завершенням турніру було підписання прапора командами, який передали разом з коштами 103-ій бригаді ТрО, та вручення командою переможців кубка родині Героя. Такий захід плануємо проводити щорічно, адже нашим обов’язком є вшанування пам’яті Тараса Бучка саме футбольним турніром.
– До якої позанавчальної діяльності ще доєднуєтеся?
– Пригадую, в рамках волонтерської акції, до якої я долучилася вперше 2020 року, ми передавали одяг людям у потребі. Запросила мене приєднатися, до слова, також Андріана. Відтоді, крім культурно-просвітницької діяльності, також беру активну участь у загальноуніверситетській волонтерській організації «Misericordia» під наставництвом Тараса Кадобного. Разом з ним та іншими учасниками цієї структури ми вже не один рік допомагаємо як військовим, відповідаючи на їхні запити, так і діткам у сиротинці на вул. Стрімкій, долучаємося до акцій благодійного фонду «Карітас», організовуємо пізнавальні лекції у школах Тернополя тощо.
Ще з першого курсу навчання в ТНМУ я є також учасницею університетського хору, який щороку тішить слухачів своїми колядками на Різдво та іншими виступами. Скажімо, нещодавно у нас був концерт до річниці з нагоди дня народження видатного українського композитора та виконавця Володимира Івасюка.
– Зізнайтеся, як ви все це встигаєте? Крім того, ще й успішно навчаєтеся, так?
– Намагаюся (усміхається). Зізнаюся чесно, інколи хочеться, щоб у добі була додаткова година, а в тижні – щонайменше – додатковий день, аби можна було встигати ще більше. Та, гадаю, головним правилом для цього слугує самодисципліна й детально розпланований день. Лише в такому разі можна раціонально розподілити власні внутрішні ресурси та видати найкращий результат. Якщо не мати плану – то справді можна нічого не встигнути.
– Назвіть три слова, що найкраще характеризують вас.
– Гадаю, це будуть відповідальність, перфекціонізм та емпатія. Якщо я пообіцяла щось зробити, отже, зроблю це будь-якою ціною. Для мене також важливо, коли я взялася за щось, то зробити це якнайкраще, тому дотримуюся правила «Зробити або добре, або взагалі не братися за це». Вважаю себе емпатичною, адже завжди співпереживаю людям, намагаюся допомогти знайти розв’язання їхньої проблеми та не залишити з бідою сам на сам.
– Як вважаєте, цих якостей достатньо, щоб бути доброю лікаркою? Що ще потрібно?
– Щоб бути доброю лікаркою, також обов’язково ще потрібен внутрішній стержень. Навіть для того, щоб, вступивши в медичний виш, успішно закінчити його. Тобто поставити мету та вміти досягати її. А ще, з одного боку, маючи емпатію до пацієнтів, з іншого – зберігати при цьому холодний розум.
– Хто надихнув вас на професію лікаря? В якій сім’ї ви формувалися?
– Я виросла у звичайнісінькій сім’ї. Мама Жанна – пекарка, тато Андрій – інженер. Моє дитинство було дуже щасливим і безтурботним, що, на жаль, зараз забрали у сучасних дітей. Гадаю, саме хороше виховання та приклад батьків зробили з мене ту, якою я є. Медиків у нашій родині не було. Найближчий медик з мого оточення – моя хрещена мама Юлія, лікарка загальної практики. Вона завжди мені дуже імпонувала як людина, тож, можливо, я й надихнулася її прикладом.
– Коли остаточно вирішили, що медицина – це ваше? І чому обрали ТНМУ?
– Серйозно про медицину почала замислюватися ще у 8-9 класі, коли моя вчителька з біології Тетяна Федорівна Беднарчук прищепила мені любов до свого предмета. Пригадую, як після обласної олімпіади у восьмому класі я подумала: «Раптом мені сподобається біологія людини в 9 класі й я піду цією стежкою?». Так і трапилося: в 10 класі я остаточно збагнула, що більше в жодній галузі себе не уявляю. ТНМУ обрала не вагаючись, адже Тернопіль – моє рідне місто, й у такий відповідальний момент у житті хотілося залишатися там, де все знайоме та поруч близькі люди.
– Чи обрали вже спеціальність?
– Над спеціальністю ще роздумую, адже хочеться максимально виважено обрати напрямок, в якому надалі працюватиму більшу частину свого життя. Можу сказати точно, що не буду онкологом і хірургом.
– Маючи багатий студентський досвід, що порадили б нинішнім і майбутнім першокурсникам?
– Найголовніше – не боятися та йти до своєї мети. Не дивитися на когось та не жити їхнім розумом, адже це ваше життя й лише ви знаєте, як буде найкраще саме для вас. А ще поглинути якнайбільшу кількість інформації в перші три роки навчання, бо це найголовніша база, без якої клінічні предмети на 4-6 курсах будуть у кілька разів складнішими для розуміння та вивчення.
– Чи змінила вас війна та як?
– Так, безумовно, змінила. Війна показала мені, що найцінніше, що в нас є, – це наше життя та життя наших близьких. Жодні гроші, жодна кар’єра не замінить рідних людей. Тому передусім я переглянула власні пріоритети у житті, профільтрувала оточення та ще більше сформувалася як особистість.
– Де черпаєте сили у складні моменти?
– Оскільки моя найбільша цінність – мої близькі, то вони й є моєю силою: моя кохана людина, батьки, друзі. Вони завжди знаходять потрібні слова, щоб підтримати мене та не дати впасти духом. У такі моменти я розумію, що не одна, та мені стає набагато легше пережити складні епізоди в житті.
– Ким себе бачите у майбутньому?
– У майбутньому я бачу себе щасливою, реалізованою дружиною, мамою, донькою, подругою та лікаркою, яка допомогла не одній людині насамперед не загубити своє здоров’я.
– Про що мрієте?
– Моя найголовніша мрія, як і в кожного свідомого українця зараз, – жити на своїй землі, розмовляти своєю мовою та не боятися, що ось-ось на голову щось прилетить.
– За що найбільше вдячні нашому університету?
– Найбільше вдячна ТНМУ за людей, яких зустріла в цих стінах, за безцінний досвід і школу життя, що отримала тут за ці шість років. І звісно, за ґрунтовні знання, що залишаться зі мною назавжди.
Мар’яна ЮХНО-ЛУЧКА
Світлина Миколи ВАСИЛЕЧКА