У лютому відбудеться церемонія нагородження переможців щорічного конкурсу «Людина року-2023». Серед цьогорічних лавреатів цієї престижної в нашому краї відзнаки – Олена Венгер, завідувачка кафедри психіатрії, наркології та медичної психології, професорка, а ще активна волонтерка, що утримує психологічний фронт, допомагає нашим героям. З початку повномасштабного вторгнення вона долучається до волонтерської діяльності та турботи про психоемоційний стан українських військовослужбовців, не раз бувала на бойових позиціях під час волонтерських поїздок на східні рубежі нашої держави, де надавала психотерапевтичну допомогу військовим.
«Любов до медицини – від найрідніших»
Пані Олена виросла в середовищі, де весь світ обертався навколо медицини. А як інакше, коли батьки – лікарі. Пам’ятає себе ще маленькою дівчинкою, яка днює й ночує в лікарні, бо то в мами-невропатологині нічне чергування або ж тата-хірурга терміново викликають на операцію. Так і минуло дитинство – серед хворих і медичного персоналу, поміж медичного приладдя та піґулок. Коли ж настав час обирати професію, то, звісно, лише медичний фах, який приваблював ще з дитячих років. У медичному інституті навчатися було не складно, бо на шляху трапилися викладачі, залюблені у свою роботу, професію, вони передавали свої знання та вміння, щедро ділилися досвідом. Любов до науки в Олені Венгер ще зі школи, де поруч були найкращі вчителі, а згодом гарні науковці Тернопільського медичного інституту.
Узагалі ж нашу професійну долю, переконана пані Олена, почасти визначають ті люди – мудрі наставники, талановиті педагоги, які трапляються по житті. Так склалося й у неї. Доля подарувала зустріч з найкращими. На кожній кафедрі були викладачі, на яких хотілося рівнятися, які ставали кумирами та лідерами для студентства – професори Олена Маркова, Іван Ситник, Юрій Коморовський, Іван Сміян та багато інших, усіх важко й перелічити. Коли ж однокурсники обирали спеціалізацію, то їй до душі чомусь найбільше припала терапія, тому свою практичну та наукову діяльність вона розпочала саме на терапевтичній кафедрі, де загалом шість років пропрацювала. Згодом так склалися життєві обставини, що стала психологинею, а далі – психіатринею у Тернопільській обласній психоневрологічній лікарні. Довелося чимало переосмислити, охопити новий фах, та й, зрештою, багато вчитися. І нині вона аж нітрохи не шкодує, що стала психіатринею й доля розпорядилася саме так. Якось одна студентка зізналася, що вибрала фах психотерапевтки завдяки Олені Петрівні, бо зрозуміла, наскільки це потрібна, цікава та престижна професія.
«Перемога у конкурсі – не самоціль, найбільша нагорода – людині допомогти»
«Новину про перемогу в конкурсі сприйняла спокійно, можу навіть сказати з подвійним відчуттям – тихої радості та розуміння того, що є, напевне, більш талановиті учасники, успішні люди, які також приносять суспільну користь, а відтак заслуговують на це звання, – каже пані Олена. – Навіть запитувала іноді себе: «Чи справді гідна я цього визнання, що ж я такого зробила, коли вся країна волонтерить і кожен на своєму місці робить, що в його силах».
Минулий рік для професорки Олени Венгер та її колег був надзвичайно насиченим і продуктивним, адже вдалося чимало досягти і на волонтерському, і на професійному фронті. Успішним він видався й у роботі зі студентами, аспірантами, інтернами та курсантами. Відкрили курс з клінічної психології, вийшло у світ чимало посібників, серед яких – «Надання психіатричної допомоги» для сімейних лікарів. Багато заходів і проєктів створили для підтримки психічного здоров’я українців. Щодо волонтерської діяльності, то це та частина її життя, яка йде за покликом серця. Тут тісно переплітається і професійна допомога, і суто людські чесноти – співчуття, співпережиття. Бо хіба можна надавати психіатричну допомогу та бути байдужим до нинішніх важких викликів, які принесла людям війна? Комусь потрібне тепле слово, а комусь теплий одяг, іншому психотерапевтичне лікування або ж фармпрепарати, а іноді просто горнятко гарячого чаю, й усе це вміщується в одне маленьке слово – волонтерство. Пані Олена пригадує, як студенти та викладачі кафедри великою командою долучилися до аукціону «Марка сміливих», що зорганізували в Тернополі мешканці Миколаєва. Вони виготовили з розбитої ворожої техніки металеві марки, кожна з яких мала свою назву – « Чорнобаївка», «Доброго вечора, ми з України», «Руський воєнний корабль іди на…» та інші. А потім розповсюдили їх по всьому світу. Продавали на аукціонах та виручили чималі кошти, на які закупили бронежилети, оптичне приладдя, підстанції, шоломи та багато інших необхідних речей для 16-го окремого стрілецького батальйону та воїнів-добровольців ЗСУ, які воюють на найгарячіших напрямках. І це не одноразова акція. Часто студентів ТНМУ разом з професоркою можна побачити у стаціонарах Тернопільської психоневрологічної лікарні, де проходять лікування наші військові. Аби українські захисники відчували, що про них дбають, працівники кафедри та студенти організовують цікаві заходи, зустрічі, чаювання, приносять з дому художню літературу, пригощають їх домашнім печивом.
«Дуже впевнено та захищено себе почувала, бо мене оберігали найкращі люди нашої України»
«Особливі відчуття залишилися після поїздки на фронт, до оборонців української землі, – продовжує розповідь науковиця. – Не йшлося про сеанси психотерапії, це радше була підтримка духу, оцінка ситуації та надання якихось дієвих інструментів психотерапевтичного впливу, які наші воїни можуть застосувати «вже й тепер», аби поліпшити власний психологічний стан. Ми навчали також бойових медиків певних психотерапевтичних технік, які вони могли б передати своїм побратимам. Часто цивільних людей, які їдуть на передову, охоплює відчуття паніки чи острахи, бо зрозуміло ж – війна, навколо гуркіт, все гепає, а в мене навпаки було гіпервідчуття захищеності, бо поруч наші військові. Я дуже емоційна людина й у мені ще донині не згасли ті надзвичайні душевні переживання, які відчула лише там, у фронтовій зоні, серед наших захисників. Серцем тоді збагнула: якщо ми під опікою таких людей, все у нас буде гаразд. Дуже впевнено та захищено себе почувала, бо мене оберігали найкращі люди нашої України».
Торік обласна психоневрологічна лікарня, де розміщені клінічні бази Тернопільського медуніверситету, набула статусу військового шпиталю. Це означає, що тут проходять лікування наші військовослужбовці. Консультативну допомогу їм надають і фахівці кафедри психіатрії, наркології та медичної психології, яку очолює Олена Венгер. Допомагають військовим, які отримали розмаїті травми, – психічні, психологічні, а також ті, що пов’язані з втратою кінцівок, пораненнями голови та іншим. Травматичний чинник війни та соматичні захворювання негативно позначаються на здоров’ї наших захисників, а відтак викликають психічні порушення. Отож без допомоги досвідченого психіатра вже не обійтися.
Створена потужна команда наукових працівників, які є лідерами психіатричного напряму, мають міцні знання, пройшли багато шкалувань, навчань щодо надання психіатричної допомоги саме для військовослужбовців, працює потужна команда фахових спеціалістів-лікарів, навчених надавати кваліфіковану допомогу саме для тієї категорії пацієнтів, які потребують особливого підходу. Ще з початку війни всі спеціалісти розпочали новий етап навчань, спілкувалися із закордонними колегами, зокрема з Ізраїлю, США, в яких є досвід надання психіатричної допомоги військовим. Зокрема, взяли участь в американсько-ізраїльському проєкті The MAPS NDMA Education-Program, а також пройшли курси з наративної експозиційної терапії: реорганізація спогадів про травматичний стрес, страх і насильство за сприяння vivo-international. Але за два роки активних бойових дій в Україні й науковці ТНМУ вже здобули свій власний унікальний досвід і напрацювання в роботі з нашими військовослужбовцями. «Коли тепер спілкуємося із закордонними колегами, то вони готові запозичувати вже наші методи, – каже пані Олена. – Для них це особливо цінно, бо нинішня війна дуже відрізняється від тих, які були раніше чи в інших країнах, і надання допомоги теж дуже різниться. Гадаю, недалеко той час, коли українські фахівці стануть тими лідерами, що генерують свіжі ідеї, новітній досвід у світ. Зарубіжні колеги вже запрошують нас проводити лекції, майстер-класи, ділитися досвідом. Остання зустріч відбулася в Латвії, ми ділилися своїми напрацюваннями, латвійські колеги сказали, що для них дуже цінними були наші методики й вони хочуть продовжити цю співпрацю. Наразі читаємо курс латвійським психологам щодо психотерапевтичних втручань для військовослужбовців».
Зрештою, не лише військові, але й цивільні українці теж потребують зараз психологічної допомоги, бо живуть фактично в умовах постійного стресу. Дуже добре, що на рівні держави за ініціативою Олени Зеленської створили програму «Mental-health», коли кожен може самостійно провести собі діагностику свого психічного стану або ж звернутися до сімейного лікаря, який надасть психологічну допомогу чи скерує до вузькопрофільного фахівця з психічного здоров’я. «Ми всі нині переживаємо колективну травму. Тому зараз потрібно активно попрацювати над тим, аби навчити інших фахівців надавати психологічну допомогу, а також звичайних людей, які теж мають уміти допомогти собі та своєму ближньому. Це для того, аби в майбутньому не розвинулися симптоми хвороби, з якими вже важко буде впоратися», – наголошує професорка Олена Венгер.
Певна річ, зазнають емоційного та професійного вигорання й лікарі, психотерапевти, бо не завжди вдається відмежуватися від травмувальних подій сьогодення. Сім’я, друзі та природа, твердить пані Олена, їй дуже допомагають відновити життєвий ресурс, переформатуватися з роботи на щось більш релаксувальне. Радість приносять довготривалі прогулянки разом з чоловіком до лісу, в парк, туди, де є природна водойма, це знімає напругу нинішнього життя у війні. Багато радості приносить спілкування з чотирилапим другом. Дуже ефективним засобом запобігання емоційному вигоранню є комунікація з друзями, тими людьми, яких любиш, які все розуміють. А ще – музика, з якої починається її день. Цікава художня книжка теж у поміч, вона відволікає від важких думок, з нею можна поринути в незвіданий та захопливий світ, насолоджуючись лише читанням. «Люблю людей, природу, друзів наших менших, музику, гарні книги й узагалі світ, бо там, де панує любов, завжди перемагає життя». Ось така формула життєвої енергії професорки Олени Венгер. Це те, що допомагає відновитися та з новими силами повертатися до роботи, щоб бути корисною захисникам нашої держави.
Лариса ЛУКАЩУК