«Наша професія надзвичайно шляхетна, тож маємо завжди допомагати різними добрими справами тим, кому це потрібно», – переконаний студент четвертого курсу медичного факультету Назарій Крулик, який став переможцем конкурсу «Студент 2023 року ТНМУ» в номінації «За активну волонтерську діяльність».
– Назарію, що означає для вас перемога в конкурсі «Студент 2023 року ТНМУ»?
– Перемога в цьому конкурсі для мене – це стимул працювати ще більше, заохочення створювати нові проєкти, втілювати їх. Зізнаюся, те, що мене вибрали переможцем у номінації «За активну волонтерську діяльність», стало для мене несподіванкою, адже в нашому університеті багато людей заслуговують на це звання. Тож вважаю, що ця перемога в моїй особі стосується кожного, хто долучався до проєктів волонтерства, допомагав закривати збори, хто надихав і давав цінні поради, всіх, хто був зі мною в одній команді. Адже втілювати в життя будь-який проєкт надзвичайно важко, якщо немає однодумців. Коли тебе підтримують, допомагають і долучаються – це надзвичайно цінне для мене. Тому це наша спільна перемога.
– Волонтерство для вас – це…
– …невід’ємна частина мого життя. Вважаю, що справжній лікар повинен допомагати не лише медикаментами та іншими медичними засобами, а й словом і ставленням до пацієнта. Коли лікар має благородні наміри та чисте серце, то кожен пацієнт відчуває й тягнеться до нього. До такого лікаря виникає довіра, й тоді йому насправді легше допомогти людині. Коли я зацікавився волонтерством, зрозумів, що це саме те, без чого я жити не зможу, адже для мене є важливим допомагати людям не лише у сфері своєї професійної діяльності, а й у повсякденному житті, й таким чином робити цей світ кращим.
– Як і коли волонтерська діяльність увійшла у ваше життя?
– Волонтерством я почав займатися ще під час навчання в Чемеровецькому медичному коледжі на Хмельниччині. Моєю першою доброчинною справою був збір коштів на лікування мого наставника, лікаря, який присвятив 20 років життя медицині невідкладних станів, урятував не одну людину. Коли в нього діагностували онкозахворювання, я почав доносити цю інформацію до студентів коледжу, завдяки чому нам спільно далося зібрати чималу суму. Відтоді волонтерство вирішив не залишати.
– У яких волонтерських проєктах ТНМУ брали участь? До створення яких ініціатив доклалися?
– Перший проєкт, до якого я долучився в нашому університеті, – «Скринька хоробрості». Він є доволі значущим для мене, адже це допомога хворим діткам, які борються за життя, долаючи важку недугу. Власне, ця ініціатива виникла, щоб показати дітям, що вони у цій боротьбі не одні.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, долучався до виготовлення окопних свічок, різних доброчинних зборів та ярмарок, аби зібрати кошти для наших військових на різні потреби. Приєднався також до проєкту «Миколай про тебе не забуде» для дітей з внутрішньо переміщених сімей, які наразі проживають у Тернополі та потребують нашої підтримки.
Ще був проєкт «Я – донор», присвячений донорству крові. Завдяки колективним пожертвам студентів нам вдалося зібрати кров для військових. І не лише для них, адже коли донатуємо, не знаємо, кому ця кров може врятувати життя. У рамках цієї ініціативи також організовували лекцію про важливість донорства крові, на яку були запрошені лікарі та постійні донори крові, які поділилися власним досвідом донації. Усе це відбулося за підтримки Центру виховної роботи та культурного розвитку нашого університету.
– Можливо, є волонтерський проєкт, який став для вас найбільш особливим?
– Насправді важко виділити якийсь проєкт. Кожен волонтерський захід, до якого долучаюся чи організовую, є для мене особливим, адже це допомога людям. Але є соціальна ініціатива, яку мені хочеться розвивати надалі – це донорство крові: популяризувати його серед молоді, розповідати про нього, тому що існує чимало міфів навколо цієї теми. Власне, саме тому ми з командою зараз і займаємося цим, заохочуємо наших студентів і взагалі молодь до того, щоб вони ділилися своє кров’ю, покращуючи своє та життя інших.
– Окрім волонтерської діяльності, ви активно долучаєтеся й до наукової роботи університету. Яких успіхів вам уже вдалося досягти в цьому напрямі?
– Наукова робота мене зацікавила на третьому курсі, зокрема, я досліджував тему з мікробіології про поширення безсимптомного носійства золотистого стафілокока відвідувачів лікарняно-профілактичних закладів. Навчаючись на четвертому курсі, почав займатися науковою роботою з неврології та хірургії. Хочу висловити щиру вдячність науковим керівникам, з якими мав можливість плідно працювати, це – доцентка кафедри неврології Олена Юріївна Бударна та доцент кафедри хірургії №1 Степан Йосипович Гриценко. Цьогоріч я взяв участь у науковому конгресі студентів і молодих вчених, що відбувся в нашому університеті, де здобув третє місце з науковою роботою з неврології. Також брав участь у науковому конгресі в місті Ужгород, де мав можливість представити наукову роботу з хірургії.
– Коли ми з вами спілкувалися на сторінках «Медичної академії» понад півтора року тому, ви зізнавалися, що ваше серце належить медицині? Щось змінилося з того часу?
– З кожним днем дедалі більше залюблююся в медицину, тому, власне, й займаюся науковою роботою, цікавлюся різними темами, досліджую щось для себе, адже лікар у навчанні не обмежується ніколи. Тож і нині медицина займає надзвичайно велике місце у моєму житті.
– І все ж – навчатися у медичному виші важко?
– Можливо, місцями й важко, особливо, коли справа доходить до сесії (усміхається). Але, попри те, дуже цікаво. У нашому університеті створені всі умови для ефективного та якісного навчання, зокрема, наукові гуртки, що діють на кожній кафедрі, викладачі, які зацікавлюють у своєму предметі й намагаються подати матеріал якомога ґрунтовніше та відповісти на всі наші запитання.
– Що ви порадили б майбутнім першокурсникам, студентам молодших курсів, опираючись на власний досвід?
– Насамперед хочу порадити не вагатися ні на хвильку у власних силах, а завжди випробовувати їх і намагатися працювати ще більше, аби досягнути успіхів. Якщо є мета – обов’язково впевнено й наполегливо йти до неї. Не боятися змін, адже вони завжди дають нові можливості. Побажав би абітурієнтам і студентам-першокурсникам відчути душею нашу професію лікаря, усвідомити, наскільки вона є важливою та відповідальною. Від лікаря залежить життя та здоров’я людини, що є найбільшою цінністю. Тому потрібно відповідально ставитися до обраної професії, постійно відкривати для себе щось нове, навчатися. Ніколи не боятися запитувати порад у старших колег, викладачів, цікавитися науковою роботою та волонтерською діяльністю, розвивати комунікативні навички, багато спілкуватися з різними людьми.
– Що найважливіше дав вам Тернопільський національний медичний університет ім. Івана Горбачевського?
– Це насамперед люди, які тут працюють і навчаються. Я в університеті зустрів дуже багато друзів, наставників, які стали для мене прикладом. Взагалі захоплююся людьми, які працюють для добра України у сфері медицини та з якими маю можливість спілкуватися. Це надзвичайні люди! Вони роблять, як на мене, неймовірні речі: крім того, що фахово викладають свої дисципліни, організовують й різні проєкти – волонтерські, творчі, наукові, спортивні. Власне, дякую університету за знайомства з цими чудовими людьми, а також за можливості всебічно реалізовуватися.
– Що вас надихає у житті?
– Мене надихають, знову ж таки, люди. Люди, з якими я працюю, з якими маю можливість втілювати спільні проєкти. Мене надихає також медицина. Розумію, для чого вона мені потрібна, й це усвідомлення дає наснагу та поштовх рухатися до своєї мети. Зараз дуже багато нових досліджень, методів лікування, медицина стрімко розвивається – й це надихає, щоб працювати саме у цій сфері.
У повсякденному житті мене надихає волонтерська діяльність: коли бачу, як люди свідомо долучаються, розуміють важливість цього. Усе це не було б можливо без наших військових, без наших захисників, які віддають своє здоров’я та життя задля того, щоб ми мали можливість навчатися, працювати. Коли іноді зустрічаю військових, мене вражає, що, крім того, що вони захищають нас на фронті, перебуваючи у відпустці, намагаються допомагати нам і тут, у тилу. Вони роблять все для нас, тому маємо робити максимум, що можемо, для них. Їхній приклад, звичайно, надихає.
– Що допомагає віднайти сили в моменти виснаження, якщо такі трапляються?
– Звичайно, втома буває. У такі моменти намагаюся перевантажитися. У цьому допомагають подорожі, музика, цікаві книги, знайомства з різними людьми. Дуже добре відвідати нові місця, побачити щось цікаве. Світ сповнений краси, яку потрібно помічати. Скажімо, коли я нещодавно побував в Ужгороді, хоча це була й робоча поїздка, зміна місця допомогла відновити сили. Я вкотре переконався, яка наша країна красива! Це також додає стимулу до життя.
– Про що зараз мрієте найбільше?
– Я вірю, що Україна переможе. Понад усе хочу, щоб наш військові повернулися живими й неушкодженими до своїх рідних, щоб ми могли всі разом відбудовувати прекрасну, мальовничу Україну.
– Якщо б мали можливість сказати слова, які торкнулися б серця кожної людини на нашій планеті, що за слова це були б?
– Доброта для душі – те ж, що й здоров’я для тіла. Підкреслюючи ці слова, я додав би, що всім нам треба бути взаємно ввічливими, творити добро, наповнювати ним цей світ, допомагати одне одному, підтримувати. Лише так зможемо зробити світ кращим. Хочу закликати всіх, хто читатиме це інтерв’ю, приєднуватися до волонтерства, до допомоги нашим військовим. Ми повинні розуміти: все, що робимо для військових – робимо насправді й для себе. Пам’ятайте це та долучайтеся!
Мар’яна ЮХНО-ЛУЧКА