Два Івани, Іван Полюй та Іван Горбачевський – вчені світового рівня, залишили визначальний слід у науці, Горбачевський – у медицині та біохімії, Іван Полюй – у фізиці та електротехніці. Обидва вихідці з Тернопільщини, пройшли свій життєвий шлях як соратники. Їхніми взаєминами пройнялася, зокрема, завідувачка кафедри фармакології з клінічною фармакологією, професорка Тернопільського національного медичного університету імені Івана Горбачевського Олександра Олещук.
Іван Горбачевський та Іван Пулюй є визначними особистостями європейської й української науки, діяльність яких охоплює останні роки ХІХ та перші роки ХХ століття. Вони – вихідці з галицьких сіл Зарубинці та Гримайлів, що на Тернопільщині.
Вони обидва, проживши багато років за межами України, не порвали з нею зв’язків, не відреклися рідної мови, постійно були вірними синами української землі та докладали свої зусилля для возвеличення та визволення свого народу. І аж ніяк не дивно, в Україні за часів тоталітаризму про Івана Горбачевського відало лише вузьке коло людей, головно – спеціалістів у галузі біохімії та фізики . Водночас їх знали, шанували та високо цінували в Австрії, Чехії, Німеччині, Франції, Польщі.
Іван Горбачевський – видатний вчений-біохімік, державний діяч і патріот. Йому вдячні австрійці, бо він приніс честь і славу Віденському університетові. Як великого вченого його обрали членом (а згодом – головою) Королівської санітарної ради, надали кілька високих титулів і призначили першим міністром здоров’я АвстроУгорщини. Але найбільше користі приніс професор Горбачевський чеському народові, його культурі, науці, освіті. Саме тому чехи вважали його своїм ученим українського походження. Та все-таки І. Горбачевський залишився до останніх днів свого життя українцем.
Як і Іван Полюй, Іван Горбачевський народився в родині греко-католицького священника. Генеалогічне дерево родини Горбачевських походить чи не з ХIV століття герба «Корчак». Його батько Яків був греко-католицьким священником, парохом Збаража і провадив велику національно-просвітницьку роботу серед своїх парафіян. Ідею служити своєму народові він усмоктав з молоком матері, разом з її піснями та мудрими порадами батькасвященника. За українофільство до нього не раз навідувалися представники австрійської влади. Своїм дітям і парафіянам отець Яків прищеплював любов до Бога та України, повагу до праці й тягу до знань. Цей заповіт батька Іван проніс через усе своє життя. Брат Антін Горбачевський – юрист, патріот.
Закінчивши в м. Збараж чотири-класову чоловічу школу, Іван Горбачевський, продовжує навчатися в Першій тернопільській класичній гімназії. Іван Пулюй закінчив її 1865 року, а Іван Горбачевський – 1872 року.
Іван Горбачевський стає членом таємного гуртка української учнівської молоді «Громада», де здобув першооснови української національної свідомості, це товариство 1863 року заснував Іван Пулюй. Громадівці читали та вивчали твори Івана Котляревського, Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша. За мету обрали – будити в народі національну свідомість.
Після закінчення гімназії Іван Горбачевський обирає професію лікаря, тому подальша його життєва стежка потяглася до Віденського університету на медичний факультет 1872 року (в Галичині вищих медичних студій не було). Іван Пулюй став студентом Віденського університету (1865 року теологічного, 1869-го – філософського факультетів).
Під час навчання Іван Горбачевський двічі був головою студентського товариства «Січ» (1875-1877 роки). Це перше українське студентське товариство народовецького напряму, воно відіграло видатну роль в історії української національного відродження у час Австро-Угорщини.
Іван Горбачевський, ще будучи студентом, виявив схильність та великі здібності до наукової праці й цим зацікавив своїх професорів. Його дослідження та публікації були переважно пов’язані з органічною, біологічною та лікарською хімією. Більшу частину життя Іван Якович присвятив вивченню хімічного складу та хімічних процесів в організмі здорової та хворої людини, з’ясуванню причин та опрацюванню способів лікування багатьох недуг.
Перша наукова праця, яка принесла йому наукове визнання й світову славу – це «Синтез сечової кислоти». Вона викликала наукову сенсацію, здивування та захоплення. Вперше у світі молодий 28-літній українець, випускник Віденського університету Іван Горбачевський синтезував сечову кислоту, відкрив фермент ксантиноксидазу. Праця була надрукована в німецьких, австрійських і польських часописах. З цього часу ім’я Горбачевського як першорядного хіміка – синтетика та біохіміка стає відомим у всьому науковому світі. Висунута ним теорія утворення сечової кислоти в організмі ссавців і людини не втратила свого значення й донині.
Через рік його запрошують до Празького університету на посаду професора медичного факультету, а 1884 року обирають професором лікарської хімії з одночасним викладанням фармакології.
Усі наступні праці (наукові, педагогічні, видавничі, громадсько-політичні) Івана Горбачевського були пов’язані з чеським Карловим університетом у Празі. Цьому закладові він віддав 37 років життя. Тут на кафедрі біохімії в бібліотеці зберігається робочий стіл професора Івана Горбачевського.
Дослідження та публікації Івана Горбачевського стосувалися здебільшого органічної, біологічної та медичної хімії. Понад 50 наукових праць, опублікованих українською, чеською, польською та німецькою мовами, які відзначаються оригінальністю думок, сміливістю та актуальністю ідей, глибиною досліджень. Український вільний університет у Празі встиг видати лише один його підручник з органічної хімії. Письмовий український підручник з неорганічної хімії ніколи не видавався ні за життя, ні після смерті видатного вченого (рукопис зберігається в музеї Тернопільського національного медичного університету ім. Івана Горбачевського). Два підручники з органічної та неорганічної хімії українською мовою, з яких перший («Органічна хімія») був виданий у Празі 1924 року, він складав основи української наукової хімічної термінології.
Особливо помітний український напрямок у житті та діяльності Івана Горбачевського спостерігається протягом так званого третього періоду його життя: 1919-1942 років. Цей час доктор Микола Зайцев назвав українським періодом.
Ще з 1906 р. професор Іван Горбачевський систематично, спільно з іншими українськими громадськими діячами, ставив вимоги перед австрійським урядом про відкриття у Львові українського університету, але урядові кола негативно сприймали цю ідею. До цього питання Іван Якович повертається знову 1919 року. Цього разу українська громадськість зуміла відкрити Український вільний університет на чужині. Відкриття його відбулося 17 січня 1921 року у Відні. У жовтні наступного року університет був переміщений до Праги, де в особі тодішнього президента Чехо-Словаччини, професора Томаша Масарика отримав економічну та політичну підтримку. Через два роки діяльності університету Горбачевський стає його ректором. Підготував численний загін лікарів і науковців з біохімії для України.
У Празі він заснував і став головою Товариства «Музей визвольної боротьби України» (1924 р.). Більше того, І. Горбачевський був учасником засідання Українського парламентського представництва у Відні, яке 1918 року прийняло рішення про проголошення Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР).
З проголошенням незалежності Карпатської України 1939 року чеські українці під головуванням професора Горбачевського організували в Празі Комітет оборони Карпатської України при Центральному союзі українських організацій Чесько-Словацької Республіки. Варто зазначити, що майже всі значущі події українського культурного та наукового життя в Празі відбувалися за участю та керівництва професора Горбачевського. Був головою оргкомітету першого українського наукового конгресу в Празі 3-7 жовтня 1926 р. Він, як голова Українського вченого комітету, відкрив другий український науковий конгрес у Празі 20 березня 1932 року. Іван Горбачевський також відкрив Конгрес українського права в Празі 4-7 жовтня 1933 року.
Професор Горбачевський присвятив себе розвитку Товариства українських лікарів, яке існувало в Празі з 10 грудня 1922 року Він був його регулярним, а згодом почесним членом. У 1923-1925 роках товариство видавало «Український медичний вісник» як неперіодичний журнал клінічної та соціальної медицини.
1925 року Іванові Горбачевському присвоєно звання академіка Академії наук України в галузі біохімії. Був членом багатьох наукових установ, зокрема Наукового товариства імені Шевченка у Львові. Водночас зі своєю науковою та освітньою роботою вчений надавав широку державну службу серед української інтелігенції Галичини та Праги. Він постійно підтримував тісні контакти з українською науковою та культурною спільнотою, збирав матеріали з фізіології, гігієни, харчування та економічного забезпечення українських селян.
Горбачевський залишався справжнім українцем до останніх днів свого життя.
Два Івани, два великі українці, два вихідці з Тернопілля – Горбачевський та Пулюй завершили свій земний шлях у Празі. Іван Горбачевський похований на цвинтарі Шарка, а Іван Пулюй – на Мальвазінках.
Іван Пулюй відійшов у вічність 31 січня 1918 року. Ректор Німецької політехніки у Празі, професор Бах сказав, прощаючись з видатним вченим, зазначив: «Ти був не лише людиною твердих переконань і виразно викарбованою особистістю, але також людиною, що знала, як дотримуватися вірності, передусім вірності народові, з якого Ти вийшов. І немає більшої вірності, ніж вірність власному народові. Могутні потрясіння наших днів підняли в тебе надію на зліт Твого народу, якому Ти, як цінний заповіт залишив переклад і здійснене під твоїм керівництвом перше повне видання української Біблії. Доля дозволила Тобі побачити ранішню Зорю свободи, до якої піднявся з темних воєнних хмар Твій народ, який Ти любив до останнього свого подиху, і її перші сонячні промені побажали озолотити кінець Твого сповненого праці життя».
Іван Горбачевський полинув у засвіти 24 травня 1942 року. На могилі професора Горбачевського 15 травня 1954 року колишні його учні та приятелі влаштували тризну. Тоді з промовою на цьому заході виступив директор інституту лікарської хімії, професор Карел Кацл. Він, мовлячи про Івана Горбачевського, зокрема, підкреслив: «Рано Ви відійшли із свого рідного середовища та понад 60 років жили проти власної волі поза межами рідного краю. Не поталанило Вам відвідувати свою рідну школу: гімназію закінчили польську, університет німецький. Перші кроки в науці та боротьбу за самостійне утвердження довелося Вам проробити теж серед чужих. Але своєму народові залишилися завжди вірним сином не лише в думках, але й у справах. Ціле важке власне життя було присвячено своєму народові. Пане професоре Горбачевський, Ви відійшли, але те, що Ви зробили для науки й цілого людства, залишиться назавжди».