Ректорові нашого вишу в 1981-1997 рр. Іванові СМІЯНУ – 95!
Кожен довгожитель має власний рецепт щасливого повноцінного життя, але об’єднує їх усіх любов до людей та невтомна повсякденна праця. Іван Семенович Сміян, якому 10 січня виповнилося 95 років, любов’ю, турботою та батьківською опікою завжди огортав усіх, хто потребував підтримки і допомоги, а праця з любов’ю, праця з натхненням, як зізнається сам, дарувала йому неосяжну насолоду.
З молодих літ Іван Сміян вирізнявся надзвичайно високою працездатністю: через три роки після закінчення вишу він захистив кандидатську дисертацію (водночас вдосконалював уміння практичного педіатра), через 10 років – докторську, ще через 5 років була опублікована його перша одноосібна монографія. Загалом є автором і співавтором понад 700 наукових і навчально-методичних праць.
Український вчений у галузі медицини, педіатр, доктор медичних наук, професор, академік Академії наук вищої школи України, член-кореспондент Національної академії медичних наук України. Впродовж 16 років (1981-1997 рр.) Іван Семенович Сміян очолював Тернопільський медичний університет (тоді ще інститут).
Пліч-о-пліч з ним трудилися колеги, серед яких було багато колишніх студентів. Нині вони шлють своєму наставникові найщиріші вітання. відповідаючи на три запитання «Медичної академії»:
- На ваш погляд, яка найсильніша сторона ювіляра?
- Які слова або якості найкраще описують нашого іменинника?
- Які поради та побажання ви висловили б Іванові Семеновичу Сміяну?
Аркадій ШУЛЬГАЙ, професор кафедри громадського здоров’я та управління охороною здоров’я, проректор з науково-педагогічної роботи:
- Насамперед я виділив би людяність Івана Семеновича. Він завжди виважено ставився до прийняття рішень, стараючись при цьому допомогти людям. Для мене це найяскравіша його риса і як особистості, і як керівника. Наведу особистий приклад: після закінчення нашого інституту 1992 року впродовж трьох місяців я не міг влаштуватися на роботу. Врешті тоді я, вчорашній студент, прийшов до ректора Івана Сміяна з проханням допомогти мені в цьому. Іван Семенович не лише взяв мене лаборантом, а й надав сімейний гуртожиток. Він дуже людяно ставився до всіх – і співробітників, і студентів, знаходив можливості розв’язати всі їхні проблеми.
- Іван Семенович завжди вирізнявся особливим почуттям гумору. Він міг дуже влучно відмітити ту чи іншу якість людей, використовуючи його, і навіть за допомогою свого почуття гумору прийняти те чи інше управлінське рішення. Також це прагнення творити добро людям. Професійність. І, звичайно, широка ерудиція.
- Насправді радити щось важко. Побажаю ж передусім здоров’я. Щоб Іван Семенович обов’язково дочекався нашої Перемоги, і наступна його книжка вийшла під назвою «Україна після Перемоги»!
Степан ЗАПОРОЖАН, професор кафедри загальної хірургії, проректор з науково-педагогічної та лікувальної робити:
- Що передусім вирізняло Івана Семеновича? Справедливе ставлення до студентів. Наведу власний приклад. У професора Сміяна були надзвичайно цікаві, дуже інформативні лекції. Той, хто їх конспектував, без сумніву, мав скласти іспит на позитивну оцінку. Я записував усі лекції, середній бал за перший семестр у мене був 5,0. У другому ж семестрі також почав з відмінних оцінок, а потім, оскільки я був активним студентом, поїхав на студентську наукову конференцію. За той час до нас прийшла інша викладачка. Так склалося, що на перше заняття до неї я потрапив без фонендоскопа. «Де ваш фонендоскоп? Два!». Якось знову біг на заняття і забув фонендоскоп. І знову два. Пішов на відробку до неї. Отримав три. І далі з педіатрії більше, ніж три, в мене не було… Та настав час іспиту. Витягаю білет, а ця викладачка вже бере мою залікову й вписує своє прізвище, хоча ж ще невідомо, до кого я міг потрапити. Словом, бачу, що шансу в мене вже немає. Тим часом ректор Сміян запитує: «Хто піде відповідати?». І я тоді швиденько зорієнтувався: «Можна я без підготовки?». Беру залікову. Ректор глянув і обурився: «Хто посмів написати своє прізвище, якщо студент ще не відповідав?». Я розпочав з останнього запитання, швидко все відповів. Іван Семенович каже: «Ану покажіть, як ви навчалися. Ви ж сиділи в першому ряду, так?». Я справді там сидів. Подивився й запитує: «А то що за оцінки такі?». «На конференції їздив», – відповідаю я. І тут Іван Семенович каже: «Відмінно!». Ректор Сміян завжди був справедливим – і це найсильніша його риса, на мій погляд.
- Скажу з точки зору колишнього студента. Суворий викладач, вимогливий до студентів. Потужний клініцист: всі обходи в дитячій обласній лікарні, що на той час була розташована на території теперішньої обласної лікарні, він проводив особисто, оглядав усіх діток. Сильний науковець.
- Многих і благих літ життя!
Іван КЛІЩ, професор кафедри функціональної та лабораторної діагностики, проректор з наукової роботи:
- Найбільш сильною рисою ювіляра вважаю його працелюбність. Пригадую, якось Іван Семенович, ще перебуваючи на посаді ректора, виступав у драмтеатрі на Дні посвяти студентів. Будучи вже тоді немолодою людиною, він сказав: «Щодня я прокидаюся, піднімаю себе за ті сиві волоски, що у мене залишились, і змушую себе працювати». І це він зберіг дотепер! Прочитавши книгу Івана Сміяна, яка щойно вийшла з друку, не перестаю дивуватись, звідки в нього стільки енергії та жадоби до творчості, до пізнання нового, навіть до стимулювання інших, значно молодших за нього, до праці, до повноцінного життя.
- Небайдужий. Саме це слово, на мій погляд, найкраще характеризує іменинника. Адже Іван Семенович і зараз живе проблемами та здобутками своєї сім’ї, університету, медицини, всієї України. Він і зараз донатить на потреби ЗСУ й чекає на Перемогу нашої країни.
- Хотілося б побажати ювіляру й надалі такого ж творчого, повноцінного життя. Не рахувати роки, не заглядати у паспорт, а бути молодим душею та надихати своїм прикладом викладачів, студентів, усіх, хто у своєму житті прагне чогось більшого, не зупиняється на досягнутому. Многая літа!
Галина ПАВЛИШИН, професорка, завідувачка кафедри педіатрії № 2:
- «Праця є неодмінною умовою мистецтва дожити до ста років» (М. Шеврель). Насолода та «щоденне піднесення від праці», висока працездатність, невичерпна енергія, уміння з успіхом будь-яку справу довести до кінця та водночас доброта, любов до ближнього, вміння за будь-яких обставин побачити внутрішнє світло людини, повірити їй, додати сил…. І ще багато сильних і дуже сильних сторін є у багатогранній постаті Івана Семеновича Сміяна. Щоденне його життя – це праця, праця й ще раз праця: в лікарні (клінічні обходи, обговорення з лікарями складних пацієнтів, клінічні та патологоанатомічні конференції), в університеті (практичні заняття зі студентами, читання лекцій), ректорство, фізична робота на дачі, присадибній ділянці, активний відпочинок з внуками – підтверджує «задоволення прожитим днем і бажанням творити щось нове…». «Я все робив від душі, з великою любов’ю, а тому результати моєї роботи були ефективними». Часто під час патологоанатомічних конференцій тривали гострі лікарські дискусії, іноді досить гарячі дебати, що, здавалося, ось-ось «вибухнуть» негативними емоціями, образами. Та прикінцеве слово було завжди за Іваном Семеновичем, який високопрофесійно, доступно й водночас з великою повагою та безмежною любов’ю до колег підсумовував випадок з важливими помітками для них на майбутнє. Такі практичні уроки Івана Семеновича надовго закарбувалися в пам’яті всього колективу лікарні.
«Праця з любов’ю, праця з натхненням приносила мені неосяжну насолоду». Життя вимірюється вчинками, діяннями, а не часом… З-під пера Івана Сміяна вийшло понад 700 творчих праць, з яких понад 100 – це книги, присвячені пізнанню патології дитячого віку, розробці їх діагностики, лікування та методів профілактики. А також філософські книги, книги-спогади, роздуми, які дають відповіді на складні життєві питання, навчають поборювати малі та великі труднощі в житті. «Я впевнено доходжу висновку: є лише дві речі, як основа комфортного життя – це віра в Бога та насолода від праці». Щастя людини в ній самій. Вона щаслива тоді, коли духом багата, коли морально чиста, фізично досконала.
«Червоною ниткою мого життя, життя кожної людини, життя піднесеного та життєствердного є постійне відображення свого Я в кожній своїй дії, у кожному своєму слові, у кожному своєму вчинку…».
- «Ознака мудрості людини – діла узгоджуються зі словами» (Луцій Анней Сенека). «А мудрість, що походить згори, найперше чиста, потім мирна, поблажлива, примирлива, милосердя та добрих плодів повна, безстороння, нелицемірна. Плід праведности сіється в мирі тим, хто мир чинить (Як.3:17-18).
«Отримання задоволення від ефективних і корисних дій з наступним натхненням до праці – це важлива частка автопортрету… Але є й цементуюча його частка. У мене такою цементуючою часткою є медицина». Життєвим кредо Івана Семеновича є медицина, «Медицина – це поєднання науки та практики», а своїм власним життям Іван Семенович показує, що в медицині неможливо роз’єднати науку від практичної діяльності лікаря. «Так ось, не було жодного дня, щоб, оглядаючи хворого та призначаючи йому лікування, я не думав: чи є інші шляхи покращання допомоги конкретній дитині». Успішність лікаря, його натхнення та насолода життєвими миттєвостями перебувають у прямій залежності від спонукання лікаря до удосконалення своїх знань, щоденного користування книгою, творчих роздумів…
- Дорогий Іване Семеновичу, любий Батьку, дякую Господу, що дав мені ласку зустріти Вас у моєму житті, відчути «надійне батьківське плече Вчителя», отримати Ваше благословення на жертовну місію лікаря-педіатра. На знак подяки смиренно прошу в Бога мудрості не посоромити імені свого Вчителя, щоб раділо його серце доброму врожаю, золотому колоссю, яке рясно сходить на засіяній ним життєвій ниві.
Хай Господь дарує Вам доброго здоров’я, благополуччя, душевної рівноваги та довгих, щасливих, наповнених невгасимою енергією років життя!
Ольга ФЕДОРЦІВ, професорка кафедри дитячих хвороб з дитячою хірургією:
- Найбільш сильна сторона Івана Семеновича, на мій погляд, – це організаційні здібності. Всі заходи, які організовували чи кафедра, чи інститут, були продумані до найменших деталей: кожен мав своє конкретне завдання, яке старався виконати якнайкраще. Пригадую наші науково-практичні конференції, в яких брали участь не лише науковці, але й лікарі обласної дитячої лікарні. Це дуже об’єднувало та зближувало науковців з практичними лікарями, надавало можливість не забути спілкування з поважними особистостями з Київського науково-дослідного інституту ПАГ, зокрема академіком О. М. Лук’яновою, професорами П. С. Мощичем, Ю. В. Бєлоусовим та іншими.
- Іван Семенович – Людина з великої літери, Людина-титан, Людина виняткового розуму та здібностей.
- Бажаю Іванові Семеновичу міцного здоров’я та довгих років життя. Бути таким, який він є – зразком для усіх (і теперішніх, і майбутніх поколінь), зразком працьовитості, людяності, шляхетності, високої моральності та великої доброти.
Марія ХАРА, професорка кафедри патологічної фізіології:
- Іван Семенович – людина слова. Якщо він дає обіцянку, то її дотримується. Це людина, яка обіцяє, діє й викликає сильну довіру. Наведу приклад з власного життя. Можна сказати, що завдяки Іванові Семеновичу була створена наша сім’я. Після закінчення інституту мій на той час ще майбутній чоловік Олександр працював в інтернатурі, потім його закликали в армію та відправили не дуже чесним шляхом в Афганістан. Та він натомість хотів займатися наукою! Прийшов до Івана Семеновича за порадою. Ректор відповів: «З армією, на жаль, тобі нічим не можу допомогти, та якщо, дасть Бог, повернешся живим з Афганістану, я гарантую, що візьму тебе в аспірантуру». І коли Олександр Іванович повернувся та зайшов у кабінет Івана Семеновича, то справді був прийнятий на кафедру дерматології і венерології. Власне, саме завдяки цьому я й познайомилася з чоловіком. Згодом ми одружилися. Перші місяці не мали де жити, то нам ще й надали кімнату в гуртожитку. І це не лише до нас Іван Семенович так поставився. Він був для усіх немов хрещений батько!
- Людина з великої літери. Дуже сильний менеджер. Ще перебуваючи на посаді проректора з навчальної роботи, Іван Семенович підняв навчальний процес у нашому виші на височенний рівень. І потім, упродовж років ректорства, гарно його тримав. Для ректора Сміяна в пріоритеті завжди було навчання студентів, а вже решта – все інше. Якість випускників була надзвичайно висока. Студентів Тернопільського медичного інституту запрошували по всьому колишньому радянському союзу, адже знали, що дуже сильно підготовлені.
Іван Семенович – унікальний! Надзвичайно людяний, добрий, водночас сильний організатор і потужний лідер. Як можна поєднати це все? То треба мати талант від Бога.
- Жодних порад, тому що завжди порадником був, є і залишається для мене Іван Семенович. Він для мене, як батько. Які побажання? Здоров’я. Решта все суєта. Іван Семенович має все, що потрібно, передусім хорошу родину, доньку Світлану Іванівну, яка завжди з ним, підтримує його бажання писати. Буду лише молити Бога, щоб Іван Семенович зустрів нашу Перемогу. Здоров’я та многая літа!
Ярослав БОДНАР, професор кафедри патологічної анатомії з секційним курсом та судовою медициною:
- У 1990-і роки я мав честь працювати з відомим в Україні представником науково-педагогічної еліти Іваном Семеновичем Сміяном. Саме завдяки його організаційним, науковим і людським здібностям Тернопільському медичному інституту вдалося вижити в період розрухи. Найбільш сильною стороною сьогоднішнього ювіляра, на мій погляд, був добір науково-педагогічних кадрів. Якщо виникала найменша потреба в поповненні штату, він тижні, а то й місяці детально вивчав кандидатури, а отже, в інституті були відсутні такі поняття, як «одноденки»-завідувачі, декани, проректори. Двері кабінету ректора були завжди відчинені й кожен міг звернутися до нього зі своїми проблемами. Іван Семенович завжди глибоко вникав у проблеми кафедр і вирішення конфліктних питань. Прикладом цього, зокрема, є вирішення конфлікту між професорами кафедри гістології.
- Дуже вагома риса керівництва Івана Стояна – послідовність подій. В інституті почала розвиватися українізація викладання. Рішенням вченої ради та ЦМК було запропоновано всім лекторам читати лекції українською мовою. Запроваджено систему навчання єдиного дня на клінічних кафедрах. Уперше було запропоновано впроваджувати елементи тестового контролю знань студентів.
Завдяки старанням Івана Семеновича інститут набув статусу академії та започатковано підготовку медичних сестер. Щоб покращити матеріальний стан викладачів було запропоновано кафедрам розробляти та виконувати держдоговірні наукові теми. Більшість цих положень викладено у книгах Івана Сміяна. Вважаю, що книги, в яких викладений цей неоціненний науково-педагогічний досвід роботи, повинні бути складовою методичних кабінетів кафедр.
- Бажаю Вам, Іване Семеновичу, ще довгих років життя та плідної праці на благо нашої України!
Василь ФАЙФУРА, професор, український вчений-патофізіолог, ветеран ТНМУ:
- Іван Семенович пройшов довгий та багатий шлях організаторської, наукової, творчої й громадської діяльності. На цьому шляху траплялося чимало складних ситуацій, які вимагали своєчасного та вмілого розв’язання. Вміння всебічно оцінювати їх і приймати тверді, справедливі, іноді нестандартні рішення вважаю найціннішою рисою Івана Семеновича, яка забезпечила багаторічне успішне функціонування нашого навчального закладу.
- На мій погляд, це цілеспрямованість і наполегливість, про що свідчать численні наукові та популярні публікації. А ще здатність, незважаючи на завантаження прямими обов’язками, знаходити можливості безпосереднього спілкування зі співробітниками, що залишило теплий спомин до сьогоднішнього дня.
- Проста порада: поберегти здоров’я, у другій половині своїх 90-их років більше віддавати себе природі, щоб з повними силами зустріти сторічний ювілей!
Микола ШВЕД, професор, завідувач кафедри невідкладної медичної допомоги:
- З ювіляром я почав працювати з 1984 року та з його «подачі» вже 1989 року став завідувачем кафедри факультетської терапії. На жаль, я не був у близьких стосунках з Іваном Семеновичем, але про співпрацю з ним у мене залишаються дуже теплі спогади. До мене він ставився по-батьківськи, як старший та досвідчений наставник неодноразово радив, як краще вчинити у тій чи іншій життєвій ситуації, зокрема, підказав у виборі професії для дітей. На мій погляд, найбільш сильною рисою Івана Сміяна як ректора була справедливість. До слова, на той час у мене був конфлікт з партійним босом нашого інституту, тому мені «не світило» отримати звання доцента та стати завідувачем кафедри. Я про це сказав ректорові на співбесіді, на що він лише засміявся й відповів, що добирати кадри – це його проблеми.
- Щодо інших якостей Івана Семеновича, то я б відзначив, що він є відданим науковцем і великим життєлюбом. Гадаю, що ці риси він підтверджує своїми науковими працями, а також прекрасним садочком біля хати, де цвітуть і вишні, і яблуні, і троянди, і онуки…
- Тож бажаю ювіляру й після 100 років садити нові дерева й квіти у своєму саду, далі писати свої книги-мемуари, вчити нас робити правильні кроки-вибори в житті, бути орієнтиром та опорою для нашого колективу й для своїх дітей-онуків!
Алла БОЙЧУК, професорка, завідувачка кафедри акушерства та гінекології факультету післядипломної освіти:
Вельмишановний Іване Семеновичу!
Я щиро вдячна Вам все моє життя.
Головні віхи мого життя випали на період Вашого керівництва університетом. І мені хочеться подякувати Вам за можливість захистити кандидатську, а потім і докторську дисертацію.
А ще на все життя я запам’ятала слова, які Ви сказали мені в момент мого призначення на посаду завідувачки кафедри. Я щиро відмовлялася й не хотіла міняти пологовий на Замковій на пологовий у міській лікарні № 2. Було тоді в кабінеті ректора Леоніда Якимовича Ковальчука дуже багато людей, але лише Ви знайшли тієї хвилини правильні слова: «Ви себе, дитино, неправильно поводите. Треба дякувати і кланятись, дякувати і кланятись!». Ці слова, мов холодний душ, мене облили. І доля моя вирішилася.
Тепер, коли й мені іноді випадає вирішувати людські долі, я завжди згадую Вас, Іване Семеновичу, приміряюся – а як би ви вирішили цю ситуацію? – і дуже хочу допомогти людям.
Посада керівника дуже відповідальна. Долі людей залежать від керівника. Кажуть, що працювати під керівництвом мудрого наставника – це 90 відсотків успіху в роботі. Я з вдячністю думаю про той далекий 1986 рік, який визначив мою долю. Долю, пов’язану з Тернопільським національним медичним університетом.
Бажаю Вам, Іване Семеновичу, щоб Господь беріг Вас і всю Вашу родину, дітей, внуків і правнуків у добрі, здоров’ї, мирі та процвітанні!
Ігор ДЗЮБАНОВСЬКИЙ, професор, завідувач кафедри хірургії післядипломної освіти:
Професор Іван Семенович Сміян – сподвижник української медицини та науки. Подібно духовному пастирю своїм умінням Іван Семенович як лікар повертає людині те, що закладено Творцем. Через цю своєрідну утаємниченість ми відчуваємо деякий трепет і поклоніння перед Іваном Семеновичом, робочою формою якого й донині є білий халат. Адже кожен з нас у своєму житті мав бодай одного лікаря-рятівника, який не забудеться ніколи. Таким рятівником є постать Івана Семеновича.
У професійній діяльності лікаря Сміяна переважають ідеї гуманізму, що виступають як основа моралі, внутрішньої та зовнішньої культури, безкорисливого, в доброму розумінні фанатичного служіння медицині. Відданий обраній професії, видатний лікар-педіатр Іван Сміян – живий приклад жертовного служіння медицині та науці.
Нам пощастило читати безпрецедентні записи про власні відчуття й здобутки, які накопичував у собі Іван Семенович і які склали наукову скарбничку вітчизняної та світової медицини. Наш обов’язок – доземно вклонитися генію науки й віртуозному практику, яким є професор Іван Сміян. Нема чого правди таїти, медицина сьогодення тримається переважно на оптимізмі «старих кадрів», домінантною основою характеру яких є відповідальність і почуття обов’язку. В такому контексті постать академіка Івана Семеновича Сміяна є унікальною. Це – лицар медицини. Його слово, як криця, міцне та значуще як в медицині, так і у науці, і в цьому твердженні немає ні краплини перебільшення.
Іван Семенович є втіленням усіх кращих рис і традицій українського народу, які накопичував у собі разом з нацією впродовж століть, вони загартовували його характер та зміцнювали волю. З одного боку, це харизматична постать, а з іншого – особистість, що сама себе творить. Це тому – що в нього свій стиль роботи, свій професійний почерк, де поєднуються милосердя, мудрість, професійна сміливість досвідченого лікаря.
І сьогодні, в день Вашого ювілею, нехай доля дарує по вінця щастя, віри, надії та любові!
Мар’яна ЮХНО-ЛУЧКА